Розділ «Дара Корній Зірка для тебе»

Ми є.

Ми самі вже — зірки.

1. «Місячна соната»

Дайте поплакати,

дайте поплакати

і розчинитися в морі солонім,

дайте побути — собою — усякою,

дайте зануритись в щастя

і в горе.

Як покохала —

зіркою стала, —

в сяйво долонь

так щасливо летіла!

Радістю,

втіхою

стати хотіла.

Стала лиш

опіком —

серця і тіла.

Сергій лежить на чисто вимитій росою траві, яка, беручи тепло від землі та його тіла, стає майже сухою, м’якою на дотик. Довкола благодать. Ніч. Небо над зорями, небо під зорями — і людина, розчинена в тому небі. Через скляне око телескопа Місяць видається не пихатим бевзнем, як оце сьогодні, а звичайнісіньким холодним пустельним шматком каміння, й зовсім не світилом, навіть не ліхтариком. Купа німого бездушного ґрунту, який ніколи нічого не вродить. Шпилясті гори без вітру, вулканічні кратери без вогню, «моря» без води та штормів, пустелі без піщаних буревіїв. Як Зорянка його називала? «Штукар». І лагідно, і потішно.