Розділ «Дара Корній Зірка для тебе»

Зіронька нічого не зрозуміла. Тільки закліпала-заблимала своїм великим яскравим оком.

Найбільше одоробло це помітило і заходилося пояснювати:

— Колись давно і ми були веселими та радісними. Майже такими, як ви. Бо мали за друга справжню Зірку. Не просто зірочку, а велику прекрасну Зірку. Вона любила нас і приязно світила усім, щедро дарувала світло, радість, тепло. То зараз ми — тьмяні одоробла. А тоді були барвистими та веселими кругликами. Ох, не розуміли ми свого щастя. Бачиш, як нас багато, а Зірка лишень одна. Скривдили ми її одного разу. Сказали, що то вона завдяки нам і світить, і гріє, і навчилася любити. І що ми насправді зможемо прожити без неї, якщо дуже захочемо, а вона без нас — ні. Засмутилася Зірка і пішла від нас. А разом із нею з нашого світу щезло світло, а за ним тепло та любов. Пізно ми це зрозуміли. Наші кольори зблідли, серця закам’яніли. Ми нікому не потрібні, навіть одне одному, і тому самотні. Ми наче мертві, але досі живі. Ох!

Одоробло важко зітхнуло, а за ним й інші. Від того зробилося довкола ще похмуріше.

Зіронька досі нічого не знала про серце, вона не відала, що таке любов, не чула й про біль… Але враз захотілося те все пізнати. Щось дивне заворушилося всередині. Такого з нею ще не траплялося. Жаль заполонив душу. Що вона може зробити, щоб допомогти цим бідним створінням? Вона ж маленька, тендітна, але… Вона має в собі те, чого не мають вони. Може, вона спробує поділитися з ними? Вона ніколи нічого не робила для когось. Можливо, через те, що не мала для кого, чи тому, що ніхто не просив?

Зіронька з усіх своїх сил яскраво спалахнула. Похмурі одоробла вмовкли вражено, переставши тужливо гудіти. Вони стрепенулися від світла, знітилися від гарячої хвилі, що огортала ніжно. Їхні закам’янілі серця ожили.

У небі темному, холодному, порожньому, з’явилося прегарне світило. У його серцевині народжувалося щось палке і сильне. Душа отримала серце і стала Зіркою.

— Хто я? — питала в неба нова Зірка.

Небо лагідно відповідало:

— Той, хто навчиться любити інших, отримує серце. Як світитимеш, так тебе і називатимуть.

Отака тобі казочка на ніч. Казка про Зірку. Я не знаю, чи то Зірка-карлик, чи супернова, — ти обов’язково це з’ясуєш, коли прокинешся. Астрономи в тих світилах ліпше тямлять, аніж поети. Правда? Тільки знай, що десь у Всесвіті, далеко-далеко, а може, навпаки — зовсім поруч, напевно, в системі Альфа Центавра, живе нова Зірка, що має і серце, і душу. А тепер спи, мій коханий, міцно спи.

Послухай, будь ласка, послухай всім тілом:

Це зорі прислали цю музику нам.

Тумани украсти нас, певно, хотіли,

Ми танули й вірили тільки зіркам.

Ми линули в ніжності тихих мелодій,

Зникали у тиші слова і думки.

Ми були — у Вічності!

(Правда, ти згоден?)

Ми були.