Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

А він в душі носив смертельний ляк,

Немов трава, під кожним вітром ник.

Прислужувати, наче кельнер, звик.

За Польщі говорив, що він поляк,

За німців — німець, нині цей підляк

Волає що є сил: «Я — більшовик!»

Мерзенний раб! Не вірте ви йому,

Він рідну матір тричі вже продав,

Він жив, не відаючи про страму,

Безчестя сіяв, вигоди збирав,

Він, боячись потрапити в тюрму,

Людину сам в собі на смерть скарав.

1956

Якби я втратив очі, Україно,

То зміг би жить, не бачачи ланів,

Поліських плес, подільських ясенів,

Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно.

У глибині моїх темнот і снів

Твоя лунала б мова солов'їно;

Той світ, що ти дала мені у віно,