Те стало смердами, а те пішло в князі,
Те в шлях зарилося, як згублена підкова.
Держава є, але народу ще нема.
Задовго ми були у хробачливій плісні,
Згасила мозок нам нагайка і тюрма.
Та вірю я в часи майбутні, благовісні —
Постане нація об'єднана, як в пісні,
І люди, не раби, візьмуться до керма.
10
Як замками з піску втішається дитя,
Так я радів колись будовою держави,
І серце я поклав поміж каміння ржаве,
Аби стіна була відпорна до гниття.
Не каюсь, та болить затрачене життя;
Там будяки ростуть, де квітували трави,
І споживаю я розчарувань потрави,
Трутизну п'ю і жду на смертне забуття.
Я знаю: дні були, коли світив, як зброя,
Мій непокірний дух, та грізний мій припас
Пішов до рабських рук; мені ж — судьба ізгоя!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дмитро Павличко СОНЕТИ“ на сторінці 223. Приємного читання.
TextBook