Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Цей хліб, що світить на моїм столі,

Поборює мою печаль і втому;

Я сонця двигіт відчуваю в ньому,

Неначе пульс на власному чолі.

Безсмертний подих рідної землі

Заходить з хлібом до мойого дому.

І пахощами весняного грому

Бентежить хлібодайні мозолі.

Цей хліб на мене дивиться очима

Благальними, а я беру чепіль

Непощадимий, гострий, наче рима…

Я розтинаю хліб, як власний біль,

Як пісню скорбну із подільських піль,

Як мисль, що сяє в неба за плечима.

1972-2003

Береза, наче мати сивоброва,

Над стежкою в полях озимини

Стоїть чи йде поволі… Зупини,

Спитай, а де ж твоя рідня й діброва?

А може, й справді з-під Москви чи Пскова