Розділ «Частина третя НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ»

— Не знаю. Розмова була по мобільному. Ерін сперечалася з якимсь чоловіком, котрого називала просто „сер“. Точних слів я не пригадаю, але вона була незадоволена, що він так тисне на неї, вимагає негайного результату. Говорила, що розуміє, як йому зараз важко, але нічим зарадити не може. Мовляв, це не її вина, що Аліса — ну, тобто я, — така непоступлива. Потім послухала його і погодилася, що справді, це порушення правил — називати ім’я по телефону. Проте він також чинить не за правилами, коли щодня телефонує їй під час занять, і вона обов’язково відзначить це у своєму звіті до Курії.

— Ого! — аж скинулася Маріка. — До Курії?

— Атож. Не думаю, що йшлося про Римську Курію. Мабуть, це якось пов’язано з Кураторами, керівниками Послідовників.

— Так, звісно, — кивнула Маріка. — А про що вони далі говорили?

— Більше ні про що. Ерін вимкнула телефон, а я поквапилася піти, поки вона не помітила мене. Сама розумієш, я була приголомшена і ледве всиділа на лекції. Другою парою мав бути семінар з романтизму, де ми з Ейрін сидимо поруч, і я боялася зрадити себе, тому сказала, що погано почуваюсь, і поїхала додому.

Кілька хвилин Маріка мовчала в задумі. Нарешті промовила:

— Отже, я мала рацію. Послідовники стежили й за тобою. І вже давно… Ти казала, що Ерін почала підбивати до тебе клинці три місяці тому?

— Десь так. І розумію, до чого ти ведеш. Поведінка Ерін змінилася вже після мого з Джейн розриву. Вочевидь, Послідовники переконалися, що швидкого примирення годі чекати, і вирішили задіяти запасний варіант.

— То тепер ти визнаєш, що Джейн шпигувала за тобою?

Аліса знову зітхнула:

— Дуже не хочу в це вірити. Але факти, кляті факти — свідчать про інше. Мені боляче думати, що вона працювала на Послідовників.

— Ти досі любиш її? — запитала Маріка.

— Так, — чесно зізналась Аліса. — Я люблю і тебе, і її, вас обох.

— А кого з нас дужче?

— Тебе, ясна річ. Безумовно, тебе. Я вже зробила вибір і не шкодую про це. Навіть якщо ти розлюбиш мене…

Маріка негайно притисла палець до її вуст.

— Не кажи так. І думати про це не смій. Я ніколи не розлюблю тебе, ніколи не покину. Ми завжди будемо разом — навіть коли я вийду заміж… — Вона трохи помовчала. — Боюсь, це станеться дуже скоро.

— Це станеться лише тоді, — сказала Аліса, поцілувавши її долоню, — коли ти сама захочеш. Я впевнена, що твій брат не поведе тебе силоміць до вівтаря.

— Ні, не поведе. Я сама піду. У мене, як принцеси, є свій обов’язок, і я виконаю його. Зрештою, в цьому немає нічого страшного. Я домовлюся з Флавіаном щодо тебе, він не втручатиметься в наші стосунки.

— Ти так думаєш? — з сумнівом запитала Аліса.