Розділ «Андрій Кокотюха Колекція гадів»

14. Федорович і Сидорович

Минула година після ув'язнення невідомого злодюжки.

Молодик навіть перестав з'ясовувати з Анатолієм Федоровичем стосунки — так його зацікавило, хто ж переможе в цьому нерівному двобої. Та чим далі, тим більше дратувався господар. Його методи поки що не приносили результатів.

— Упертий, — відзначив молодик.

— Не таких виховували, — заспокоїв не стільки його, скільки себе Анатолій Федорович. — Знати б, заради чого він геройствує.

— Характер такий, — припустив молодик.

— У мене теж характер. Причому цей шмаркач ще не до кінця розуміє, з ким має справу.

— Я теж, до речі, — зауважив молодик.

Господар уже збиравсь задовольнити нарешті його цікавість, та раптом у хвіртку спочатку подзвонили, а потім — постукали. Причому калатали так, ніби за кимось сто вовків гналося.

Анатолій Федорович підвівся з ганку, на якому вони сиділи весь час, і пішов відчиняти. Побачивши Костика, клаповухого хлопчину, який старанно наловив йому коників на харч годованцям, він неабияк здивувався.

— Чого тобі?

— Швидше! Швидше! Там... там...

Костик захекався і не міг толком сказати, що ж десь там такого незвичного відбувається.

— Спокійно, — Анатолій Федорович узяв його за плечі. — Вдихни. Видихни. Молодець. А тепер скажи де «там» і чим я можу допомогти.

— На березі наші хлопці сіткою рибу ловили. І витягли дракона! — видав клаповухий.

Почувши це, молодик насторожився і теж підвівся. Анатолій Федорович зиркнув на нього через плече, а тоді знову повернувся до Костика:

— Тепер давай повільно і чітко. Якого дракона?

— Такого! — хлопчина розвів руки, як це роблять бувалі рибалки, хвалячись виловом. — Плямистий, зубатий, з хвостом і гребенем на спині! У нас такі не водяться!

— Де це сталося? — швидко запитав господар.

— Тут! Тобто, там! — Костик махнув рукою кудись позад себе.