Розділ «Андрій Кокотюха Колекція гадів»

— Як думаєш — хто? — запитав по дорозі Денис.

— Можуть бути й полтавчани. Там теж, думаю, є фанати гадів. І сховатися зі своїм тераріумом тут — миле діло, — припустив Максим.

— Справді, хто завгодно. Як діємо?

— Методом наукового тику, як завжди, — відповів Білан. — Нічого підозрілого не надибаємо — спробуємо вирішити проблему з іншого боку. Не придумав ще, але придумаю.

Село скінчилося. Попереду виблискувала водою річка Хорол. Трошки далі, ген через поле, майоріли ті самі чотири будинки. Стояли вони не поруч, були розкидані недбало, ніби хто жменю горіхів з кошика жбурнув. Хата художника примостилася під тихими вербами. Двоповерхова забудова, обгороджена абияк збитим парканом, стояла ближче до берега. Десь між ними бовванів добротний будинок батьків полтавського директора. І ближче до битого шляху стояла хата, куплена за безцінь чоловіком невідомої професії.

Яку хочеш — вибирай.

Але увага товаришів раптом перескочила з потенційних схованок збирачів гадів до кущів верболозу.

З них діловито вийшов хлопець і, пройшовши кілька кроків, став серед поля. На пекуче сонце він, здається, не зважав.

Зняв з голови кепку з довгим козирком.

Присів навпочіпки.

Потім став навкарачки. Завмер з кепкою в руці.

А тоді сіпнувся вперед, накриваючи щось у траві.

Не було жодних сумнівів: Костик Чепіга з сусіднього села Бережани ловив тут коників.

Ось так — звір на мисливця біжить. Або все простіше: у тих, для кого ці коники призначалися, так само наставав час обіду. Чи як мінімум, чергової перекуски.

Навіть якщо Костик Чепіга і помітив Дениса з Максимом, жодних висновків для себе не зробив. Подумаєш — коників ловить. Які небезпечні для нього висновки можна зробити, спостерігаючи за цим безневинним зайняттям? Дійсно, полюючи серед поля за кониками, стерегтися чи боятися справді нема чого.

Р-раз — Костик упіймав ще одного стрибунця і закинув комаху в спеціально приготовану коробочку.

Максим дещо розгубився. Справді, якось швидко все в них зрослося. Ще кілька годин тому вираховували можливості виходу на крадія або ж скупника крадених плазунів, і ось будь ласка, мов концерт на замовлення... Білан спробував знайти такому везінню логічне виправдання. Крадіжка сталася тільки вчора. Полонені тварини виявилися ненажерами. Попросити про послугу невибагливого хлопчину з сусіднього села, яке не так уже далеко від Зозулястого, — значить, не привертати до себе зайвої уваги місцевих...

З одного боку, правильно все. З іншого — ой як притягнуто за вуха.

Поки Білан розмірковував, що сталося: невідворотне торжество залізної логіки чи звичайне везіння, Черненко вже прийняв самостійне рішення. Навпростець через поле він посунув до Костика. Той за цей час встиг покласти до коробочки ще кілька стрибучих комах.

— Здоров, малий! — привітався Денис. — Як, твої не натягали вуха за вчорашнє?