Розділ «Андрій Кокотюха Колекція гадів»

Максим криво посміхнувся.

— Ти справді нічого не знаєш про великі гроші. Справжні багатії купують будинки під Києвом. Кілометрах у десяти, двадцяти, хай тридцяти від столиці. А тут — більше двохсот. І до Полтави шлях не такий уже близький. Щоби ти знав, розумнику, ділянка чи будиночок на околицях твого улюбленого Зозулястого не може коштувати аж так дорого. Значить, купують його ті кияни, в яких грошей не так багато, як гонору. Мовляв, і в мене особнячок заміський є. Дарма, що далеченько від Києва. Зате природа, річка, свіже повітря. Знову ж таки — Полтавщина, колиска України.

— Красиво заговорив, — оцінив Черненко. — Нехай там як, але якщо когось і підозрювати, то тільки одного з цих чотирьох прибульців. Більше нікому тут заокеанські потворні плазуни не потрібні. Наші дядьки та тітки не знають навіть про таку моду на гадів.

Хоч яким ображеним у кращих почуттях був Максим, довелося визнати: Денис правий.

8. Меню гадів

Не можна сказати, що учні Сидоровича були розчаровані чи незадоволені поїздкою.

Подумаєш — змій, ящірок та жаб не побачили. На полі та в річці такого добра — хоч греблю гати. Зате покаталися, Полтавою погуляли, морозива в кульках поїли, поміняли обстановку хоч на півдня. Чого ще треба для повного щастя?

Вчитель, здається, теж трошки відійшов від шоку. Навіть спробував диригувати своїми учнями, коли ті по дорозі назад вирішили хором заспівати якусь пісню з репертуару невідомого київським хлопцям українського естрадного виконавця. Місце біля Сидоровича було вільне. І Максим, який уже розробив спільно з Денисом план найближчих дій, скористався моментом і пересів до природознавця.

— Можна біля вас?

— Валяй, — кивнув той, за звичкою посунувши окуляри, що сповзли з перенісся.

— Тарасе Сидоровичу, я запитати хочу: а ось ці гекони, хамелеони, інші плазуни, яких крадуть, — їх же чимось годувати треба, правда?

— Ну звісно, — кивнув учитель. — Всі живі створіння їсти хочуть.

— Важко для них корм знайти?

— В великому місті — елементарно. Це ж, як я казав, заборонене хобі, про яке всі знають. Так що прогодувати домашнього пітона, алігатора, навіть тигра — не проблема. Не кажучи вже про таких не дуже великих створінь, як гекони.

— Я бачив багато ящірок по телевізору. Але гекона від хамелеона не відрізню. Хіба що хамелеон колір міняє, правильно? — обережно вів далі Білан.

— Так, — розмова на улюблену тему захоплювала Сидоровича, хлопець розрахував правильно. — Народжуються вони сірими чи коричневими. А з часом стають більш яскравими і при цьому залишаються смугастими. Кольори такі красиві, що леопардовий хамелеон у колекціонерів дуже популярний. Тим більше, що до людей тваринка швидко звикає. В нього, знаєш, таке коротеньке тіло, довгий хвіст і луската спина.

— З геконом його сплутати важко?

— Гекон, Максиме, зовсім інший плазун. Він зовсім не яскравий. Сірий, зелений або такого землистого кольору, трошки схожий на таке собі дитинча крокодила. Лапи в нього широкі, пласкі та чимось нагадують лопаті гвинта чи вентилятора. Тому і назва така. Тваринка взагалі унікальна: на волі живе два роки, а в неволі — близько чотирьох. Дуже швидко звикає до людей, тому і популярна.

Перш ніж запитати далі, Максим витримав паузу, аби Сидорович не поцікавився, звідки раптом такий активний інтерес до вкрадених екзотичних тварин.

— От якби їх помістити в тутешні природні умови, вони б вижили самі, без сторонньої допомоги? Ну розумієте, аби хтось почав тут розводити всю цю гидоту...