Чорний ліс. Весна
Івась прокинувся першим. Довго вовтузився, шарудів сухим листям, і врешті виринув на поверхню. Надвечірнє світло було слабким, та все ж різонуло по очах. Над ним нависало коріння, схоже на змій, але хлопець не встиг і злякатись, як почув голос:
— Малий, вилазь! Зима скінчилась.
Щось в Івасевій голові перекрутилось: яка весна? Ще й зима не почалася. Вранці випав тільки перший сніг.
Він вибрався з листя, наче з ковбані й поліз до отвору. Чоловік-олень з вінком на рогах, чудний такий, подав йому руку, й Івасик аж роззявив рота: на деревах молодесеньке листя, а в траві повно ключиків, конопельок та фіалок. «Ага, — подумав він, — зима мені приснилась». І пошукав очима Боніфація.
Однак на галявині крім заквітчаного як панна чоловіка-оленя нікого не було. Квіти, дерева, пташки, метелики, бджоли — оце й усе. «Може, він застарий, аби прокидатись, — подумав чоловік-олень. — Може, прийшов сюди вмерти, як звірина…» Великої печалі він не відчув, зате хлопець раптом тупнув ногою, зблиснув очима і закричав:
— Неправда, він живий!
«Еге, — подумав чоловік- олень, — він уже мої думки навчився читати!»
А Івась кинувся до лігва, де зимував колись ведмідь, дуже давно, ще до того, як сюди прийшли чоловік-олень і чоловік-вепр. Він знав про це, як і те, що на дні ями лежать кості прастарого ведмедя, коли почав шукати у листі й знайшов Боніфація, який перебував на межі буття й небуття, і довго його термосив. Нарешті крикнув:
— Зроби щось! Збуди його!
А в самого серденько зробилося, як грудка льоду й застигло від жаху. Чоловік-олень просунув голову в отвір й сказав розважливо:
— Я не оживляю мертвих. Не маю на се права.
— Він не мертвий! — заголосив Івась, б’ючи кулачками непорушне скорцюблене тіло. Він не уявляв, як житиме далі без Боніфація, що робитиме без нього.
Боніфацій чхнув раз, другий, а тоді докірливо пробурчав:
— Мені такий гарний сон снився. Ніби я був серед янголів.
— Видиш, — так само з докором зауважив чоловік-олень, — він уже вмер, і там йому було добре. Навіщо було вертати чоловіка з такого гарного місця?
— Він спав, — з притиском мовив Івась, розтираючи сльози по брудних щоках. — А не вмер.
— Яка різниця? Вилазь, старий, весна надворі…
З великими труднощами Івасик витягнув Боніфація на світ Божий і побачив, що за зиму в того виросла велика борода.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зачаровані музиканти. Роман-феєрія» автора Пагутяк Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя. За Дунаєм“ на сторінці 1. Приємного читання.