Розділ «Третє наближення»

— Мене чутно? — зв’язок, як виявилося, справді був поганеньким, але Олена чула співбесідника досить нормально, хоча в трубці тріщало.

— Чутно, чутно, хто це?

— Моє прізвище Хобот. Хобот, Хобот.

— Та чую, чую, який ще хобот? — Олена не стримала посмішки, та коли Глод усміхнувся у відповідь, демонстративно стерла її з обличчя.

— Майор міліції Хобот. Ми зустрічалися з вами позавчора, в кабінеті Савченка… Генерала Савченка.

— То й що? — насправді там сновигало досить багато народу. Під час розмови генерал постійно відволікався, давав зовсім незрозумілі вказівки, потім говорив, зітхаючи: «Шукаємо вашого Баглая, шукаємо, всіх на ноги підняв, мать його, вибачте». — Може, й зустрічалися.

— Ви де перебуваєте зараз?

— А що таке?

— З вами все гаразд?

— Я ж відповіла на дзвінок.

— Ви точно в безпеці? Якщо поруч із вами є самі знаєте хто, скажіть речення, вставивши в нього фразу «будь ласка».

— Я точно в безпеці, без усяких «будь ласка».

І говорю з вами, тільки не знаю, на яку тему.

— Тема одна — Баглай. Я в складі опергрупи, яка шукає Баглая. Мені доручено розшукати тепер вас. А ви десь зникли. Пішли з поминок, кажуть, і додому не повернулися. Після всього ми ж за вас переживаємо.

— Мило з вашого боку.

— Що?

— Дякую, кажу. Я виїхала з міста на деякий час. Я маю на це право.

— Маєте, але, Олено, ви нам будете потрібні вже завтра.

— Для чого?

— Можете більше не боятися, не тікати і спати спокійно. Генерал особисто просив вам це передати. Ми знайшли Баглая. Чуєте?