Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

«Дурня ти клеїш», — подумав Антон і знову повернувся до перерваної теми:

— Насправді грошей від тебе мені не треба. Все простіше набагато — я з дорученням від Гараніної.

На тхіроподібному обличчі Ігоря Крамаря не смикнувся жоден м’яз.

— Отак, значить… Угу… А в тебе з нею що?

— У мене з нею — нічого. Ми познайомились тільки сьогодні вранці.

— Інакше запитаю: в неї з тобою — що?

— Гадаю, теж нічого. А ось до тебе в Юлії кілька запитань. Ти трубку не береш, коли вона дзвонить. Вона вважає, що це не ввічливо.

— Так, — пальці Крамаря вибили по краю столу дріб. — Тебе вона, значить, попросила мене ввічливості навчити? Людські стосунки у прикладах і малюнках, правда?

— Знаєш, Ігорю Борисовичу, мені до ваших справ із Гараніною діла дійсно нема. Просто так сталося, що від того, зустрінетеся ви чи ні й чи домовитеся між собою про якісь не зрозумілі мені справи, залежить вирішення і моїх особистих проблем.

— Тобі їх Юлька створила?

Щось у тоні Крамаря насторожило Сахновського, та він не збагнув, що саме, тому й списав свої відчуття на загальну напружену обстановку.

— Не думаю… Ні, напевне ні. Вона не винна, що в неї такий брат, якого хтось вирішив запхати в льох нежилого будинку, і що цей будинок виявився саме моїм.

— Тоді, значить, я тобі ці проблеми створив?

І знову той самий тон. Антонові враз стало незатишно.

— Юлія думає, що ти маєш до цього якийсь стосунок.

— Який саме?

— Це, мабуть, все ж таки краще вам вирішити між собою. Зустріньтеся за круглим столом…

Побачивши, як Крамар підводиться, Сахновський замовк. Так замовкає молодший школяр при появі грози мікрорайону, котрий за будь-яких обставин забере собі дрібні гроші чи якусь іншу цінну річ. І головне для жертви — зробити все можливе, аби її не пограбували повністю.

— Тепер рота стули і мене слухай, — рикнув Крамар. — З бабою я ні за який стіл не сяду. Хіба в ліжко ляжу, і то про Юльку ще подумаю, я перебірливий. Її пред’яви мене не гребуть. А проблеми тобі, лепило, створила вона, Юлька. Бо сказала прийти з цим до мене сюди, а ти, довбодятел, послухав.

— І де ж проблеми? — Антон старався навіть у цій ситуації зберігати обличчя.