Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

Вниз вели стильні кручені сходи. Вони подобалися Юлі — часом ловила себе на думці, що готова бігати ними згори донизу просто так. Гості в таких випадках зауважували: п’яний тут легко впаде. Але спиртним Гараніна не захоплювалася, а інших п’яних у своєму будинку не уявляла.

Отже, ввімкнувши світло на другому поверсі, аби справді не гепнутися зі своїх улюблених сходів — по темряві вона тут усе ж таки не ризикувала ходити, — Юля спустилася вниз, як була, боса, в коротенькій нічній сорочці на голе тіло. Зайшовши на кухню, засвітила світло й там.

І завмерла з піднятою рукою.

На другому поверсі в коридорчику теж було вікно. Воно виходило в сад, той-таки, облюбований колись компанією брудних нахабних волоцюг. Коли на другому поверсі засвітилася лампа, світло потрапило в темний сад.

Годинник показував по першій ночі.

У світлій плямі за вікном маячила чорна постать.

Людська… Здається…

Щойно спалахнуло світло на кухні, постать здригнулася, мов від подиху теплого нічного вітру, а потім гойднулася вперед, просто до кухонного вікна.

Яке було прочинене — цього літа немилосердно пекло, а поставити кондиціонер у Юлі просто не доходили руки. Тому, відхиливши вікна на обох поверхах, вона спала. Не зачиняючи дверей ніде по будинку, запрошуючи нічні ледь свіжі протяги вільно гуляти, де заманеться.

«Хто там?» — хотіла крикнути Гараніна, та слова застрягли в горлі. Замість крику вона закашлялася. Та кашлем нічного привида не прогнати: мара невпинно і невідворотно наближалася до відчиненого вікна.

Навкруги — моторошна тиша. Юлія сама вибирала цей будинок на околиці містечка так, аби сюди не долинав навіть легенький шум життя. Хоча Жашків у цьому плані місто спокійне, та все одно — навіть таких містечкових шумів їй вистачало щодня на роботі. Хоч вона й живе сама, та в дворі…

Собака!

Чорт забирай, подумала вона тоді, чому не гавкав здоровенний кавказець Барон? Собаку тримали і годували для того, аби гавкав на незнайомців. До цього часу пес працював чесно, гавкаючи не лише на незнайомих, але часом — і на знайомих. Але зараз Барон мовчав!

Нічого. Юля не спускала очей з темної мари, яка припинила насуватися і тепер знов завмерла чорною нічною плямою. Це теж передбачено. Для таких випадків у неї є…

Сигналізація!

Правильно, сигналізація. Котра спрацьовує, якщо хтось розгатить скло чи спробує вдертися в будинок, зламуючи двері. А тут вікна першого поверху гостинно розчинені. Чомусь стрельнуло в голову дурне: вампір може зайти до людської оселі тільки в тому випадку, якщо людина сама дозволить, запросить чудовисько зайти. Де чула це, де бачила — тепер байдуже. Проте перший шок, а відтак — і переляк уже минули. Натомість прийшло розуміння: вампірів не буває. В усякому разі, Юлі хотілося в це вірити, і, що дуже важливо, навіть якщо вони бувають, то вже точно не видаються ось такими мовчазними великими згустками темряви.

Привид, ніби відчувши, що жінка думає про нього, посунувся ще трохи вперед.

Дивно — але саме це вивело Гараніну зі ступору.

Вона клацнула вимикачем, кухня поринула в темряву, тепер світло на ділянку саду падало лише з горішнього вікна. Чорний привид не йшов, і тоді Юлю знову осяяло: сигналізацію можна привести в дію самій, досить лише смикнути спеціальний важіль. Один у спальні, другий — у великій залі з каміном.

Вона саме стояла до зали спиною.