Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— Я чув про Шполу. Всі чули, — тут-таки уточнив Вольдемар. — Вважай, пом’янули. З'їли б його все одно. Правильний надто… був… У вас таких не люблять.

— А у вас?

— І в нас такі не приживаються, — легко погодився Воля, навіть не уточнивши, де це — «у них». — Слухай, не моє діло, звичайно, ви ж друзями були… Але зав’язував би ти з цим ділом. Хоч ненадовго, га, начальнику?

Горілий по-вовчому, з-під козирка, зирнув на співрозмовника.

— Ти казав — шукав мене? Хотів пораду дати?

— Не тільки. Знаєш, як там усе в реалі закрутилося?

— Хто ж мені скаже…

— Я скажу, — Вольдемар знову сьорбнув коньяку, пожував іще одну лимонну скибку. — Сам про все не в курсах. Але в цілому картина ось яка. Пацан той, який у Шполу стріляв, насправді не такий шкідливий. Коли його в розшук оголосили, я попросив своїх понюхати, що за один, все ж таки вбивство. То за ним нічого такого. Залетів колись у юності, так хто в юності не залітав? Його Момот у команду відібрав, а Момот — він же мент колишній, причому — не найгірший, ми з ним навіть колись перетиналися, спілкувалися про те-се… Людина складна, та все одно зовсім безголового у команду не потягне. А тут раптом: пацан спочатку одного завалив, причому — як не з дозволу, то з відома Момота, і потім ще й у мента стріляв, прицільно…

— Вдова Коваленка його впізнала, — промовив Горілий.

— Ти ж мент, начальнику. Інші докази якісь були?

— А я хрін знаю! — знову визвірився Сергій.

— Не собачся, далі слухай. Спочатку та баба, вдовиця, пацана називає — буцімто саме він її чоловіка пресував. Потім хтось там на нього ще вказав. Далі пацан заліг на дно, а менш ніж за добу здає його твоєму другу Шполі типчик один, Діма Голова.

— Про це ж наче ніде не говорили…

Замість відповіді Воля пронизав Сергія поглядом, по вінця сповненим докору. Погоджуючись, що бовкнув дурницю, Горілий кивнув.

— Чув про такого?

— Про якого?

— Діма Голова. Це його поганяло, башка в нього цікава. Кругла абсолютно, лиса, вуха чебурашкові…

— Мене, Воль, кілька років у місті не було.

— Вибач, тоді все ясно. Голова — дрібний злодюжка, плановий наркоман, утримував притон і потроху барабанив ментам. Через те й не посадили.

— Зовсім не сидів?