Розділ «Ім'я найперше: Даждьбог[8]»

– У греків та іудеїв один Бог і багато книжок, а в нас багато богів і одна Книга. Навчишся читати книжки єдинобожників, не зможеш прочитати Книгу Даждьбожу. А вона є все.

– Де ж та Книга? – спитав я. – Ніколи не чув про неї.

– Книга Даждьбожа не людьми писана. То Небо – зоряне і денне. Усі знаки на ньому – інших не треба.

– Чому ж тоді найбільші держави світу, Хазарія та Візантія, вірять в Єдиного і мають багато книжок? А ми, онуки Даждьбожі, такі мудрі, платимо їм данину?

Стояр недобре посміхнувся обличчям-черепом:

– Про те тобі треба було спитати у Силеника. Його дід Овой останнім мав Силу Даждьбожу. Єдиний серед усіх склавинів. Він втратив ласку Неба, і Даждьбог відвернувся від нас.

Цілитель помовчав, а потім додав:

– Не думай про цю жінку, Ратиборе. Вона народжена не для тебе. Ніщо не мучить нас так, як нездійсненні бажання…

І пішов, замітаючи земляну підлогу довгим білим одягом.

Менгі розплющила очі й сказала:

– Цей жрець – дурень!

– Чому? – спитав я, а розум мій тої миті ще лежав під брилами Стоярових слів.

– Бо він думає, ніби знає, для кого народжена Менгі, – сказала жінка і відкинула повстину.

Потім вона підняла вище грудей сорочку і розсунула свої мармурові ноги так, щоб я міг бачити й брати все, чого так бажав…

Дракон так і не з’явився. Щойно Менгі сказала багатурові, що може їхати на коні, Ерге віддав наказ повертатися у Саркел. Дорогою нас перестріли посланці рабі Ісраеля. Вони повідомили новину: Хельґ із варягами прийшов у Балтавар, столицю чорних булгар, давніх ворогів Хазарії. Хан чорних булгар Кубрат і Сьєрн Хельґ дали криваву клятву своїм богам знищити Саркел і владу Ітхеля у Великому Степу. Рабі Ісраель очікував нападу на фортецю у два-три найближчі тижні.

Навіть на великій відстані від Саркелу відчувалися мілітарні приготування. Залізна воля рабі Ісраеля стягувала до фортеці війська підкорених степових народів. Кінні сотні гузів і печенігів сунули до Білої Вежі під чорними прапорами, на яких відливав срібним блиском семисвічник Хазарії. Ерге-багатура вони вітали радісними криками, але я пам’ятав слова пророчиці Радагасти. Коли Ерге вперше з’явився у капищі Карахелу, Радагаста сказала: «Меч Арпавутів над цим воєм – опустить і не зупинять».

Кочовики приєднувалися до нашого загону, визнаючи Ерге начальником над собою. У Саркел багатур привів зо три тисячі війська й сотню піших ратників-буртасів.

Коли ми в’їхали у ворота Саркелу, то побачили, що назустріч суне галаслива юрба. На чолі її йшов Людята, а за ним двоє гузів тягнули мою наложницю-булгарку. Одяг на ній був роздертий, а обличчя скривавлене.

«Ми піймали її під час блуду! – кричав Людята. – Ратиборе, вона зраджувала тобі зі слугами Йосифа і з воями Джанібека. Вбий її!»

Я не вс тиг нічого сказати – Ерге-багат ур під’їхав до юрби, підняв меча й розрубав навпіл мою наложницю. Кров оббризкала мій одяг. Багатур, дивлячись на Менгі-ханум, мовив: «Зрадлива жінка – ганьба для чоловіка. Зрадливих жінок треба вбивати!» Я побачив, як зблідла красуня Менгі. І число того дня було «вісімдесят вісім» – так кажу я, учень Мелхиседека й авви Леонтія.