Розділ «Ім'я найперше: Даждьбог[8]»

Він прикрив очі й почав:

– Та жінка, яку ти звеш Оряною і яку немудрі булгари в Балтаварі називають Танбіт, за задумом Ворога-Сатани, рік тому потрапила в наложниці кагана Сьєрна Хельґа. Ворог дав їй підступну хитрість і вправність у любощах, через що та відьма стала улюбленою жоною кагана. І намовила його на зраду державі Божественних Ашинів. На ній кров Захарії, сина Веніамінового, і Йоханана, сина Йосифового, і ще стількох великих мужів Раш-Хазарі, що саме небо волає до помсти. Але тій відьмі цього замало. Вона вчинила страхітливе блюзнірство, проголосивши себе у Балтаварі Танбіт-ханумою, правнучкою давнього Божественного Кагана Савар-хана, який відступив частину своєї священної влади в Ітхелі першому правовірному царю Раш-Хазарі – рабі Обадії.

Говорячи ці слова, рабі Ісраель підвищував голос і, нарешті, вимовив ім’я царя Обадії так гучно, що похитнулось полум’я дивних смолоскипів і важка луна впала на килим з аркового склепіння потаємного Чертога Нарад…

Уже тихіше рабі продовжив:

– Двічі достойний Сондоке-багатур, його син Горіші-кучук та їхні вої намагалися забити відьму Танбіт, й обидва рази незрозумілим чином вона врятувалася. Багато воїв загинуло в Києві та Балтаварі, а відьма лишилася неушкодженою.

Її закляття перетворили Хельґа та нерозумного хана Кубрата на сліпі знаряддя Ворога. Найкращі вивідувачі Саркелу були викриті й померли в нелюдських муках, бо Ворог підказав відьмі їхні імена. Нарешті два місяці тому Танбіт (хай буде прокляте це ім’я!) народила Хельґові мале чортеня, сина. А Хельґ проголосив його своїм наступником та спадкоємцем престолу в Ітхелі!

Рабі замовк і пильно подивився на мене, немовби оцінюючи враження від його слів. Але в голові моїй було порожньо, навіть цікавість в той день була квола. Рабі Ісраель підняв праву руку долонею уперед і заговорив владно і жорстоко.

– А тепер, Ратиборе, – сказав він, – ти відповіси на три мої запитання. І горе тобі, якщо відповіді твої будуть неправдиві.

І, дивлячись на нього в ту мить, зрозумів я, що переді мною могутній володар Великого Степу, Спостерігач Заходу, слово якого було законом для двох третин величезної імперії Раш-Хазарії. І я злякався.

– Хто були батьки Оряни-Танбіт? – спитав рабі Ісраель.

Я сказав Носієві Зірки, що мені не відомо, але Силеник, за словами старших жерців, узяв Оряну з села Пересічень біля Дніпра. А в тому вбогому селі жили лише примучені каганом поселяни та збирачі меду.

Тоді Спостерігач Заходу поставив друге запитання:

– Чи не було в Танбіт дітей від Силеника?

– Ні, – сказав я. – У чотирнадцять літ забрав її Силеник наложницею, і п’ять років жила вона в капищі – і все те було на моїй пам’яті. Дітей вона не мала.

Важко подивився на мене рабі Ісраель, а тоді витягнув із дерев’яної скрині срібного амулета. Один його бік був без позначок і блищав, як дзеркало. На другому боці виднілося зображення хреста із загнутими вправо кінцями. Рабі тримав амулет як отруйну змію.

– Це знак Макрі-Чихен, – сказав Носій Зірки. – Знак проклятого народу. Відповідай правдиво і без облуди: чи бачив ти у вашому капищі, у Силеника або у відьми, зображення цього знака?

– Ні, – відповів я правдиво, без облуди.

Рабі сховав амулет і сидів якийсь час мовчки, не дивлячись на мене. Тоді сказав:

– Якщо десь-колись ти розповіси про нашу розмову і про знак, який бачив, – кара буде страшною, Ратиборе. Але якщо ти мовчатимеш, я обіцяю тобі: Ерге ніколи не взнає, що і як ти робив із його жоною в печері Арпавута.

Я ще більше злякався, бо не міг зрозуміти: звідки рабі знає про мій блуд із Менгі-ханум.