Розділ «Манускрипт з вулиці Руської»

– Я тебе не розумію, Юрку, – розвів руки Красовський. – Ти ж сам говорив: кого ми протиставимо Скарзі, Соліковському? І вже маємо – Вишенського. Уїдливого, лютого, праведного. Адже ми беззубі: нас лихословлять, а ми благословляємо, нас переслідують – ми терпимо, нас лають – ми молимося, ми стали як сміття для світу, як ті покидьки!

– О, так!..

– Тому скличемо сходку сьогодні по великому ділу всього нашого народу: постановимо надрукувати посланіє Вишенського во мнозіх екземплярах, а королеві супліку складемо. Скажемо: немає в нас уже більше терпіння. У мурах Львова чотири народи живуть. Вірмени свій уряд мають, жидове – теж, тільки старожитній натуральний народ русинський – ніби в єгипетській неволі. Дзвони сказали нині сплутати, щоб ми ними не кликали Наливайка… – Красовський зблиснув очима й ударив кулаком по столі. – Але ж урветься терпець, і ми самі до нього підемо!

– Не підемо, – підвів очі Рогатинець. – Ніхто не піде із своїх домівок, від дітей своїх, від церков, від ринкового смороду. Від голови до ніг острупіли єсьмо… Не треба сходки. На, читай…

Рогатинець подав Красовському Балабанового листа і ключ від скарбниці. Іван пробіг очима листа і зажмурився.

– Сходку! Доконче нині сходку! Я посилаю дзвонаря із знаменням до всіх братчиків.

Не відказавши й слова, Юрій пішов з ізби. Пішов до Блазія. Не знав, що скаже йому, можливо, й нічого не скаже, навіть не плюне в його пику. Але побачити мусить.

Юрій зупинився перед халупою під міським валом неподалік зброярні. Потермосив дверима, ніхто не озвався, і закляв Рогатинець:

– Нехай пусткою стане мешкання твоє і нехай пожильця в нім не буде…

Він подався до Лисого Мацька, той може знати, де Антох.

– Дай, Мацьку, вина, – сказав, важко сідаючи на лаву.

– А то що в лісі здохло? – аж сплеснув у долоні Мацько. – Пан Рогатинець просить вина?

– Ісус Христос теж причащався. Налий, Мацьку…

Корчмар заметушився, гукнув синка, за ляду вийшов учень братської школи – Роман Патерностер і знітився: як це він буде подавати вино панові провізору?

– Не неволь дитину до тієї роботи, Мацьку, – помітив Рогатинець хлопцеве збентеження. – Досить, що ти вже…

Мацько запобігливо дивився на Юрія – Роман безкоштовно вчиться в братській школі; батько не хоче, щоб він лихварив чи торгував вином у корчмі, він мусить піти далі, чей же вчаться і прості в чужих краях, хіба доктор Гануш багатий був, а вивчився в Італії, видно, пан Рогатинець хоче допомогти, коли так каже…

– То візьміть його зовсім до себе, в бурсу, – перехилив голову Мацько, ніби вудочку закинув: а може, клюне.

– Ковтай, Мацьку, та не вдавися. Досить, що вчиться задаром… Ну, за твоє здоров'я… Слухай, Патерностере, Блазій пропав, зникла погань. Ти не знаєш часом, чиї він тепер стіни обтирає?

Мацько дивився на похмурого сеньйора й перебирав у думці всі можливі причини зникнення Блазія і прикидав усі свої втрати, які можуть статися, коли Блазій не знайдеться. Він натужно думав і враз ляснув себе долонею по чолі.

– Таж Антох у Корнякта п'є! Він до мене вже не заходить, а там сидить щодня.