Биті є. Гоцик

— «Хазяїн ситуації»… — бурмотів роздратовано.

Згадував важкі мандри. Зізнався: Гоцик — хазяїн ситуації. І так буде завжди. І тут, в Італії, і у Франції, коли їм доведеться прощатися… А що, як український шибайголова раптом передумає і піде за Ілією услід? По безсмертя і золото. І що тоді робити?

— Тікати маю, — прошепотів. — При першій-ліпшій нагоді.

Несподівана думка розрослася додатковими обнадійливими аргументами. І шкатулку збереже! І гроші! І Гоцикові не треба буде платити за супровід сто двадцять євро! І так витратив на ненажеру дофіга. І п’ятдесят євро не забути з його рюкзака забрати. Бо обдурив підло і має бути покараним.

Повеселішав. До календаря: що за день у нас нині? Геть перестав за часом стежити, все чекав, поки Гоцик оклигає.

— П’яте лютого…

— Синьйоре Фонтана, — запитав наступного дня сивого лікаря, коли той приїхав провідати Гоцика. — Коли ми з братом зможемо вирушити у путь?

— Не раніше середини березня, — повідомив Фонтана.

Синьйор Бонвіссуто тому і жив непогано, що трудився від світанку до ночі. То тільки легковажні містяни, попиваючи відмінне «Шардоне» фірмового світло-солом’яного кольору, могли розмірковувати про те, як нудно і тоскно винарю взимку. Певно, тільки влітку й париться, скаче у діжі, чавить виноград голими п’ятами під Челентано.

Деметріо й гадки не мав, що то за штука така — нудьга. Вже у січні з допомогою двох найманих працівників обрізав виноградні лози, аби силу набирали. Лютий нагадував — час проводити аерацію. Деметріо заводив двигун тракторця, їхав на виноградник. Пахав міжряддя, наказував виноградним кущам: дихайте вволю.

На початку березня новий клопіт — повідгортати землю від виноградних коренів. Прокидався вдосвіта, брав мотику і гайда. Повертався із заходом сонця — зморений, голодний. Ілія виставляв на стіл миску з пастою — навчився куховарити за два місяці вимушеної перерви у мандрах.

— Прошу!

— Деметріо! А я завтра з вами на виноградник піду, — сказав якось Гоцик.

І як дідуган не відмовляв — відпочивай, сил набирайся! — уперся, піду!

— Від роботи коні дохнуть, — сказав. — А люди тільки здоровішають.

На ранок Бонвіссуто приготував дві мотики. Ілія провів трударів до кам’яного муру, роззирнувся: так ось же він, шанс! Коли, як не зараз? Третє березня! Ще день-два і Фонтана тільки розведе руками: от і все! Гоцик — здоровий! Може далі собі мандрувати у пошуках вигаданого циганського тата.

Зібрався за п’ять хвилин. Поскладав до рюкзака речі, відірвав від живота шкатулку, запхнув усередину поміж светром і шкарпетками. Віднайшов у Гоциковому рюкзаку п’ятдесят євро…

— Підлий хлоп! — поклав купюру до кишені.

Роззирнувся: і поїсти б чогось прихопити. Пляшка грапи, хлібина, шмат прошуто…

Вискочив на поріг — хазяйські пси наче показилися. Кружляють навколо — й кроку не ступити.