Биті є. Гоцик

Гоцик справу знав. (З усіх нехаївських дівок тільки реготуха Тайка уникла обіймів ненаситного однокласника. Якось не перетнулися. Отака прикрість.) Не поспішав ніколи. Ворушив пательнями — роздягав жертву повільно, ніби мучив. Заводив. Очей не зводив. Мовчав, зараза. І тільки коли дівчина вибухала від нестерпного жадання, зривала з себе залишки одягу — ну, скільки можна?! — припадав до гарячих вуст жадібно і хижо. І після того уже — не вирватися, якби і захотіла яка.

Безтурботне життя урвалося за рік разом із батьківськими грошима. Влітку Гоцик повернувся до Нехаївки із заліковою книжкою — радій, мамо! — і квитанцією на оплату другого року навчання. Тато зітхнув:

— Закінчилася твоя лафа! Нема грошей.

Ненька усміхнулася войовничо.

— Та щоб я здохла! — взялася валізу пакувати.

— Куди?! Ти здуріла, Наталю? — збентежився тато.

— Ваню, Іваночку, та годі. Хіба ми самі… Упораємося, — усе з тою ж посмішкою приклеєною.

— Хай сам на своє навчання заробляє!

— Ой, хоч не мели дурного! — розсердилася.

Так Гоцик узнав, що ненька до Португалії на заробітки зібралася. Попервах навіть зрадів.

— Кльово! Буду до тебе приїжджати.

— А мене на кого кидаєш?! — гірко мовив тато.

— На куму! — віджартувалася ненька, взялася агітувати: і тут витрат менше, і синові на вищу освіту заробить, і їм усім на подальшу красну долю. І світ побачить. Останній раз з України виїжджала 1980-го — у Ленінграді білі ночі бачила. Таке диво!

Та чим більше захоплювалася ненька, тим більше син супився.

— Ма… Не треба. Давай на заочний переведуся. Працюватиму і навчатимуся.

А ненька у відповідь — про Лісабон, католицькі базиліки, портвейн, кам’яний суп та Атлантичний океан. Фотки надсилатиме. Напозичала в нехаївців грошей — собі на дорогу, Гоцикові на другий курс навчання — поклялася віддати до кінця року. Сина обійняла: ти ж вчися гарно, бо то неньчина мрія. До чоловіка зажуреного підійшла: та чого ти, Ваню?! Облаштуюся сама і тобі там роботу знайду.

— А господарство на кого?! — сказав тато. — На свиней?!

— То продавай свиней і чекай, — ненька просить.

— Нема чого мені там робити, — відрубав тато.

Мама схлипнула. І — гайда.