Биті є. Гоцик

Ілія відчув, як всередині розквітає яскрава квітка жаху: мало йому скривджених нирок і підшлункової, тепер і голівці ва-ва. Тихо пішов до дзеркала, роздивлявся власне вухо.

— Тільки не казати… Нікому не казати, що зі мною розмовляє власне вухо.

У правому вусі хтось ледь чутно зітхнув.

— Добре, — сказав. — Давай знайомитися…

— Що?! — і волосся дибки.

— Тільки пообіцяй вислухати мене до кінця. Не нашкодити мені перш, ніж скажу: «Все! Більше аргументів на власний захист у мене немає».

— Обіцяю… — захрип. Нічого не розумів, хвилювався, цікавість придушила страх. А-а-а… Божевілля — то так цікаво.

Роззирнувся нервово, наче за метр на килимі мав матеріалізуватися джин з арабських казок. Натомість почув черговий наказ у правому вусі.

— Візьми жмутик чистої вати, обережно приклади до вуха. Та тільки не сунь усередину!

Чого-чого, а вати в небагатому домі хворобливого Ілії вистачало. Навіть порадувався: хронічне нездоров’я полегшувало хоч якісь завдання. Приклав до вуха білий жмутик. Прислухався.

— Чудово! — почув усе той же тихий голос. — Тепер поклади вату перед собою на стіл. Поговоримо…

Ватка лягла на стільницю. Ілія очікував побачити щось надприродне, виняткове і надзвичайне, всесильне і моторошне. Чи взагалі не уздріти нічого і від того вжахнутися ще більше. Та на білій ватці, як на небесній хмаринці, крутився мізерний (з манну крупинку розміром), чорний, як ніч, тарган. Активно сіпав лапками і цілком розбірливо вимовляв:

— Ну? І чого ти роззявив рота? Ти ж цивілізована людина, Іліє!

— Ти… Як ти потрапив у моє вухо?! — обурився хлопець.

— Там мій дім, — відповів тарган. — Якби не моя надмірна балакучість — ти до смерті не знав би.

Ілія гидливо скривився, потягся до таргана — яка мерзота!

— Ти обіцяв! — тарган миттєво перескочив на край хмаринки. — До того ж… Я піклуюся не тільки про себе. І про твоє праве вухо. Там завжди чисто. Я вкладаю у це серце…

— Серце?!. — Ілія геть розгубився. — Ти говориш… Так! Ти розмовляєш. І говориш про серце. Може, у тебе і ім’я є? Ти… один живеш у моєму вусі чи вас там… багато?

Тарган розсміявся тихо і сумно.

— Горе. Мене звати Горе. Я живу у твоєму вусі один. Причому дуже шкодую… І про те, що живу. І про те, що самотній…