Биті є. Гоцик

— Тайко…

На поріг вийшла Тайчина мати.

— Стиць, приїхали! А ти звідки намалювався, Семене?

— От вам не однаково… — буркнув Гоцик. — Доброго ранку, тьоть Люсю. А Тая де?

— Спить! Ти на годинник дивився? Ще й сьомої нема!

— Щось ви довго спите…

— Та не сплю давно!

— А Тайка чого спить?! Роботи їй нема?..

— Ще перед тобою не звітували, халамидник. Заходь, давай. Линдає воно десь, спокою йому нема…

Тайка не спала. Розливала сметану й вершки по півлітрових банках. Побачила Гоцика, усміхнулася:

— Сьомко! З Різдвом…

— Що? Торгувати їдеш?

— Мама поїде. Зберу її тільки.

Гоцик усівся на табуретку поряд із столом, за яким Тайка дзенькотіла банками.

— Тьоть Люся! — гукнув. — А йдіть сюди!

— Чого тобі? — Тайчина мати уже теплу кофтину вдягла, поверх фуфайку.

— Женитися хочу. На вашій Тайці, — сказав Гоцик.

З табурета підвівся, плечима знизав.

— Тайко! Тільки не смійся. Я серйозно. Я ж тобі ще в школі обіцяв. Пам’ятаєш? Так я це…

Тайка не втрималася, усміхнулася.