Розділ «Книга II Мейлань»

– Чого дали?

– Як чого? Цієї… настоянки на Вогненних драконах! Але я не велетень, я більше одного кухля не подужав… а коли прокинувся – ні велетнів, ні воріт. Ні драконівки… Усю вихлестали, гади кошлаті, а те, що людині зранку прийти до тями треба, це їм однаковісінько! Добре, хоч не закусили мною, доки спав…

Юньер уважно слухала, не перебиваючи, і, по-моєму, була готова повірити в що завгодно – аж до царя якшів і ракшасів, двоголового Бхимабхати Швети.

Я кинув Цуневі монету й підбадьорливо усміхнувся Юньер.

– А тепер – на цвинтар! – крикнув я неприродно веселим голосом.

Юрба свідків розуміюче закивала головами.

– Цвинтар – це правильно, – ховаючи монету за щоку, повідомив повеселілий Шляп-нога. – Ось і Андхака мені так казав – будете, мовляв, усі ви на цвинтарі! І дуже скоро… Гарчить, негідник, регоче, а сам дрюком по брамі, по брамі! І з рота язик полум’я ліктя на півтора…

І він доволі-таки непристойно показав довжину язика Андхаки.

7

Цвинтар був як цвинтар – якщо не зважати на те, що перед входом гордо стояла брама Семи Небес.

А навколо брами стояла така юрба, що здавалося, ніби половина Мейланя вмерла нинішньої ночі від червоної віспи, а решта прийшли ховати покійних.

Сама брама була якимось неуявним чином прикручена до прутів огорожі цвинтаря – у місці свіженького проламу, – а поза брамою кроків за двадцять починалися чистенькі біленькі надгробки зі стовпчиками, пописаними ієрогліфами; і візерунчасті стулки знаменитої брами Семи Небес жалібно скрипіли під поривами вітру.

– Незамкнена вона, – послужливо доповіли нам одразу два голоси. – Заходьте, мовляв, хто хоче… засува нема, тому й не замкнена. Скрипить, як не знаю що…

– А засув велетні вкрали, – додав ще один знавець. – Для важливої справи.

– Для якої справи? – машинально запитав я.

– Для важливої, кажу! Цноту нареченої перевіряти будуть. Із Матір’ю алмасти, Шестиносою Аалою Крох, інакше не можна… тим паче, якщо Бхімабхата Швета ослабшав, засув для шлюбної ночі якраз чудово придасться!..

– Мідний він, засув цей, – тихо сказала мені Юньер. – Цілий брус міді, шість кроків у довжину. Його й виймали з воріт раз на десять років, по святах…

Я з повагою подумав про цноту Шестиносої Аали Крох – хоча мені було зовсім незрозуміло, як Аала за такої непробивної цноти умудрилася стати матір’ю, та ще й Матір’ю всіх алмасти.

Гаразд, над цим нехай цар Бхімабхата голову ламає, а в мене – попри все моє до нього співчуття – і так справ по горло.

Юрба слухняно розступилася перед моїм Демоном У – корисний, одначе, кінь виявився! – і я якийсь час розглядав браму Семи Небес. Мені було не до мистецтва кименських майстрів, хоча й справді візерунок стулок був красивий. Я дивився, і на гадку мені зовсім не спадали якісь особливі здогади. Просто дивився. Сам не знаю навіщо. І судячи з того, що я бачив на майдані Фонтанів і тут, без велетнів не обійшлося. Без цих… Амбариші й Андхаки. Ой, що ж це я заговорив, як Цунь Шляп-нога!.. Амбариша, Андхака, жартівники кошлаті, любителі сьорбнути драконівки… Гм, весело, відверто кажучи!