Розділ «Книга I Кабір»

І в крові не втрачав він злості,

Не тупився об білі кості,

Він видовжуватись умів,

Ледь зобачивши ворогів,

І ніколи не торопів:

Він хитріший від чаклуна,

На ребрі його письмена,

Він усе на шляху стина!..

Гесер

Розділ 7

1

…Досі, коли я згадую про те, що сталося, мене охоплює страх.

І все ж я згадую. Я, Вищий Мейланя, прямий меч Дан Ґ’єн на прізвисько Єдиноріг, не останній із Звитяжців Кабіра – згадую.

Зараз я лежу на столі, й відблиски свічок грають на моєму поліруванні. А тоді – тоді я лежав на підлозі, скинутий Придатком Ченом, що ринувся до дверей. Уперше мій Придаток не послухався наказу…

За вікном жалібно дзенькала Вовча Мітла й бряжчали невидимі Тьмяні – темний страх нічного Кабіра; у дверях визирав із-за пояса свого Придатка тупий блазень Дзютте, і безсила лють захлиснула мене од вістря до вершка руків’я, роблячи клинок теплим і чужим.

– Мерзотники! – кинув я Дзютте й Дитячому Вчителеві. – Ганьба Звитяжців!..

Вони не відповіли. Зате відповів їхній Придаток.

Уперше я бачив Придатка, який майже вмів говорити мовою Звитяжців – мовою ударів і випадів, дрібних підготовчих рухів і відволікальних маневрів, мовою справжньої Бесіди. Якби Дзю чи бодай Дитячий Учитель були у цю мить оголені, я б зрозумів, я б не здивувався, бо й сам найчастіше відчував Придатка Чена своїм продовженням, частиною себе самого…

Але тут було щось інше, невідоме, тут був Придаток, який уміє вести Бесіду без Звитяжця.

На долю секунди я відволікся, забувшись від здивування – і ось уже Придаток Чен лежить на підлозі, скорчившись від болю, а Дитячий Учитель роду Абу-Салімів у лиховісному мовчанні вилітає із-за пояса свого дивного Придатка, описуючи коротку дугу, яка загрожує закінчитися біля горла Придатка Чена.