Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Машини готові? — вона повернула голову наліво. — Джонні сидів поруч із нею.

— Так.

— А документи про дипломатич…

Блондин закотив очі:

— Усе добре, Ліззі! Заспокойся, — він зиркнув на годинник на руці. — У Чилі ще немає й першої. Ми все владнаємо та навіть устигнемо поспати, доки ті люди, які вкрали вантажівку, доберуться на гарматний постріл до чилійського кордону!

Ліза відвернулась і втупилася в ілюмінатор. «Gulfstream» наближався до хмар. Удалині від землі ті здавалися пухнастішими та білішими, схожими на мотки цукрової вати. Несподівано жінка зауважила, як повз фюзеляж промайнуло щось чорне. Раз, іще раз, потім знову. А тоді весь літак струснуло від потужного удару.

— Що це?! — Ліза інстинктивно затягла тугіше пасок і вчепилася пальцями в бильце крісла.

Із правого боку, від хвоста літака, долинули лячне металеве деренчання та ще серія звуків, що нагадували підсилене динаміками бухикання хворого на грип стариганя. КБУХ-КБУХ-КБУХ! За мить подібні звуки докотилися з лівого борту.

— Я не знаю! — Джонні оглянувся та дивився у хвостову частину салону.

Літак трясло. Ліза вихилилася з крісла та спробувала зазирнути до кабіни пілотів. Крізь прохід вона бачила праву руку Вілсона, що металася по панелі керування.

— Що сталося?

Пілоти не чули її. Жінка нахилилася в інший бік і прикипіла до ілюмінатора. C-37A має достатньо великі двигуни — їх видно з ілюмінаторів. Із жахом, від якого кров перетворювалася на лід, Ліза усвідомила, що під час кожного «КБУХ!» крізь лопаті вентилятора турбіни пробиваються сполохи червоно-чорного полум’я. «Чорт, це недобре, це недобре, чорт, це дуже недобре…» — вона дужче стиснула бильця та подумала, наскільки безглуздою виглядатиме смерть у країні, де протягом кількох тижнів триває фактично війна із психами.

Раптово деренчання та бухикання, що вчувалися від правого двигуна, вщухли. Ліза знову приклеїлася до вікна. Полум’я більше не проскакувало між лопатями, разом із тим вона помітила, що вентилятор зупиняється. Одночасно ввімкнувся інтерком і незнайомий, захриплий і напружений, голос проказав:

— Ми влетіли у птахів. Помпаж у правому двигуні. Повертаємось до Мачали.

Щойно інтерком вимкнувся, припинилося гупання з боку лівого двигуна. У салоні стало тихо. Упродовж кількох секунд було лише чути, як шурхотить повітря об фюзеляж, а тоді з кабіни пілотів вибухнули лайка та гарячкове клацання перемикачів: пілоти відчайдушно намагалися перезапустити двигуни.

— Оце вплипли, — просипів Джонні.

Швидкість літака неухильно падала. Щоб підтримувати висоту, автопілот задер ніс, відразу після чого відносну тишу розітнуло скигління сигналізації та моторошний комп’ютерний голос, який попереджав, що літак будь-якої миті може зірватися з потоку та шугонути вниз:

— STALL! STALL! STALL![100]

Без шуму двигунів усі звуки здавалися посиленими в стократ.

— Ніс униз! Ніс униз! — загукав другий пілот.