Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

— Чорнобог мертвий. Ми з вами напишемо нову історію. Ми з вами створимо новий світ. І він стане початком нашої з вами великої перемоги над старим та непотрібним, — упевнено гудів Стрибог.

Він говорив-говорив-говорив. Розповідав, як збирається розбудовувати Темний світ, укріплювати його кордони, зміцнювати фундамент. Як маленька віра в серці сотворить для темних велике диво. Темні спочатку просто слухали з надією, потім та надія почала зростати. І враз… Вона перетворилася на віру. Віру, яка допомагає переживати найстрашніші випробування в житті, яка найпотаємніші та найнереальніші плани перетворює на дійсність… Переляк від того, що все дороге та рідне для них от-от впаде і загине, почав зникати. Натомість віра в те, про що говорив Стрибог, наповнила їхні серця. Стрибог не руйнівник. Стрибог урятував їх. Бо якби він вчасно не з’явився, Храм Чорнобогів убив би всіх.

І все було би чудово, якби…

Наче з-під землі перед Стрибогом виріс Мор. Він стояв, великий, лихий, темний.

— Ану, синку, подивися батькові в очі! — він говорив набагато тихіше, аніж Стрибог. Але сказав це так, що чар щойно сотвореного Стрибогом ураз щез. І на площі перед помираючим Храмом знову стояли налякані темні…

— Що ж ти ховаєш очі, синку? Правильно робиш. Злодій завжди ховає очі та повертається на місце злочину.

Морок підійшов до купки попелу. Нагнувся, торкнувся рукою, понюхав, скривився, випрямився. Натовп уважно стежив за ними: за батьком та сином…

Морок розвернувся, глипнув у бік Стрибога:

— Робота Навії. Її еліксир. Ця темна має свій почерк. Вона до всіх своїх еліксирів додає один цікавий запах і тому його ні з чим не сплутаєш. Знайшов-таки собі союзника. Чому? Тому, що я не вберіг Мальву і вона втекла від мене? А ти де був, синку? Де вештався? Ганявся за неіснуючими химерами? Добре тобі сірі промили мозок, прополоскали його, висушили навіть та попрасували. Що ти коїш? І прикриваєшся чим? Творінням нового Храму? Храму Правди? Гаразд. Ось тобі правда. Я щойно бачився з Птахою. Та, кого я ненавидів завжди, виявилася в сто разів мудрішою від мого сина. Ти не заслуговуєш мати таку дружину. Птаха просила не карати тебе, бо більше покарати, аніж ти сам себе покарав, навряд чи можна. Просила відкрити тобі очі, зняти з них сіру полуду. Я це охоче роблю. Мара тобі не збрехала. Перун і справді батько Птахи. Батько, який, на жаль, надто пізно зізнався у своєму батьківстві. Чи має вона його за це ненавидіти? Ця жінка не знає, що таке ненависть. Чуєш, сину! Перун і справді батько Птахи. Твоя ревність, котра губила світи, руйнувала долі людей, безпідставна.

— Безпідставна, — швидко повторив Стрибог і вчепився пальцями в ладанку. — Навіть якщо це правда, а не спланована змова проти мене, то це все одно нічого не змінює. Птаха заслуговує на погибель. Вона брехуха, котра украла в мене доньку і переховувала її в родині смертних. Таке не пробачається.

— Сину, її можна зрозуміти. Вона лишень жінка, слабка і недалекоглядна. Ти ж Стрибог. Тобі що, світ клином зійшовся на батьківстві? Вона могла взагалі не розповісти тобі правду про батьківство. Могла, але не зробила.

— Що? То ти вже на її боці? — Стрибог гидливо скривився. — Звісно, той, хто занапастив мою доньку, мусить бути на боці брехухи та зрадниці.

— Не верзи дурниць! Мальва жива. Ніхто її не вбивав і не занапащав. Її бачили у світі Оранти, і незабаром вона з’явиться перед наші очі, щойно ми цього захочемо. Птаха мені обіцяла.

— Ну-ну! Батьку, ти себе чуєш? Птаха йому обіцяла! Це не мені прополоскали мізки. Це тобі їх полощуть і дуже вдало… Навіть якщо це правда, то хто вона така, щоб дозволяти чи забороняти мені, рідному батькові, бачити свою дитину? Що з вами коїться? Щойно хтось перетинається з Птахою, як відразу стає її симпатиком. Ніяких перемовин з цією… Чуєш? Я все сказав. Вона для мене — ворог номер один, і ти, до речі, теж мені поки не друг. Щойно віднайдеться Мальва, стане зрозуміло, що з тобою робити. Треба ж таке вигадати: Мальва у світі Оранти. Звісно, що Перун, який прикриває злочинницю, і не таку байку вигадає. Моя донька — полонянка Мертвої річки. Чи не ви всі мені з перших літ товкмачили, що не можна підходити до річки, не можна пхатися у її води? Тому що створіння, котрі там живуть, упіймають та знищать. Що змінилося, таточку? Ти почав вірити світлим?

— Не в тому справа, сину, вірю чи ні. Це ти надто довіряєш сірим. У цьому вся біда. Схаменися. Мальва досі не темна, тому води річки Забутої-Незгаданої не нашкодили їй. Мати Мальви — проста смертна жінка. — Морок сумно похитав головою. Показав рукою на Храм, який тріщав та поволі зачав просідати. — Навіщо ти це зробив? Сірі?

Сум та біль затопили очі Стрибога.

— Мальва — моя донька. Мальва — за покликом крові темна. Не вигадуй байок, батьку. А що стосується темного Храму, то… До чого тут я? Це стара віра дала тріщини. Храм Чорнобога помирає.

— Навіщо? — Морок печально оглядав місцевість. Земля під ногами на площі також задвигтіла. — Ти відібрав у людей віру. А це гірше від смерті.

— Ти надто високої думки про мене, батьку. То не я. Очевидно, є сили могутніші, аніж міць старих мертвих богів.

— Хіба? — Морок дістав з кишені порожню пляшечку з-під еліксиру. — Це передав мені твій служка. Віднедавна всі розпорядження, котрі даються проклятим служкам щодо світу Відтіні, слід погоджувати з Повелителем. На жаль, я спізнився, і проклятий надто пізно повідомив мене про твій дивний наказ. Тому і Храм падає, тому й ідол розсипався…