Розділ «Олівець із напівстертим написом»

Пройшли.

— Ну, гаразд, із вентилятором не склалося — і біс із ним. Так я, дурень, слоненя намалював… От ви колись намагалися намалювати слоненя? Не мультяшного, а справжнього.

— А нащо вам знадобилося слоненя?

Майже-дід червоніє:

— Думав онучці подарувати. Ну, вона якось книжку прочитала, і відтоді це її мрія: мати живе слоненя. І я — намалював. Хобот, вуха, очі (бивнів не робив — у слоненят, здається, нема бивнів), ноги, хвостик. Усе як слід. Знаєте, що з ним трапилося?

— Здохло ваше слоненя, — похмуро промовляє здоровань. — Певно, що здохло.

— Так, — майже-дід глибоко зітхає, — так воно і було. Хоча кілька секунд жило… Як воно кричало!.. Як!.. Але я про інше, знаєте. Я багато ще потім перепробував різного уречевлювати, і нічого в мене не виходило. Бо я з дитинства не вмію малювати, так, не вмію. А…

— Пробачте, до чого тут зміни в історії? — втомлено запитує здоровань і тужливо дивиться на двері в тамбур.

— Ну, це ж так просто. Адже якби я вмів малювати по-справжньому, щоб намальоване працювало, я міг би, скажімо, уречевити сотні тонн харчів, споруджувати будинки, я б…

— Паперу б не вистачило, — презирливо кидає здоровань.

— Так, — промовляє майже-дід тихо-тихо, його слова стають ледь чутними на тлі перестуку коліс і розмов у сусідніх плацкартах, — саме так. Але в кожної медалі є й зворотній бік. Уявіть, я коли почув про війну, одразу й подумав: адже я міг би зупинити її… Мені так здається принаймні.

— Як? Намалювати «мир в усьому світі»?

Майже дід хитає головою і вимовляє лише п'ять слів, але на здорованя вони діють убивчо: він блідне і перестає дихати.

— Ґумка на іншому кінці олівця.

— Так-так, ґумка. Я випадково собі нею стіл продірявив, — гірко посміхається. — Досі хто не приходить — дивується: як ти так… примудрився!

Здорованеві стало не по собі.

— Тож… олівець…

— Я спалив його.

Вони мовчать, я мовчу, катається по пластиковому столику нез'їдене варене яйце.

— Чому? — запитує нарешті здоровань. — Невже тільки тому, що не вміли малювати?