Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Народ вибухнув реготом, не втрималися й аптекар з дружиною. Крижень, стримуючи сміх, зиркнув на Рудого й показав йому кулака. Той чемно вклонився «пану полковнику» й продовжив забавляти народ.

…Тим часом молоді довго не поверталися із загсу; гості попідпирали паркан і навіть почали нудитися, незважаючи на старання Рудого. Зі школи вийшли голова з Хелен. Він продовжував щось розповідати. Його «поперзавсе» долинало й до Крижня. Полковник нарешті махнув рукою до Мирона Микитовича, мовляв, досить, і повторно махнув заклично, щоб він з Хелен приєднувався до нього.

Невдовзі з’явилися молоді на заквітчаній бричці із весільним деревцем. Ступили на землю, вклонилися гостям. Хелен замилувано подивилася на них, з куточка ока в неї скотилася сльоза. Вона кинулася до Ернесто й стала вимагати, щоб той фотографував молодят. Ернесто неохоче кілька разів клацнув камерою.

Молоді підійшли до Крижня, низько вклонилися йому. Він по черзі їх розцілував, перехрестив. У нього очі на мокрому місці. Але набрався духу, стримав сльози й повів наречених на чільне місце за столом. Запросив, щоб гості теж сідали до столу. Коли більшість з них уже всілася, промовив, майже вигукуючи:

— Пробачте, дітки, що все по-новому, без традицій! Війна й час, в який ми живемо, сплутали людей, долі, зробили нас грубішими, простішими і з новими поглядами на життя. Але колись це все закінчиться: закінчаться хаос, смерті й злидні. А поки… ми створюємо нові традиції, для вас і ваших дітей. Усе в наших руках, а віднині — й у ваших. Ідіть прямою дорогою, живіть, добра наживайте, нас не забувайте… А тепер, гості дорогі, на правах посадженого батька запрошую всіх до першої чарки!

Він повернувся на своє місце, почаркувався з Ернесто. Той випив і сказав:

— Мой сватьба закончілься, товаріщ Кріжєнь!

Гойднувся на нетверезих ногах і попрямував до лейтенантів під стайнею.

Рудий, помітивши, як хміль хитає Ернесто, заспівав йому віват:

Ой, весіллє, то весіллє

Заграло-заграло,

А у тего молодика

Щось ся в штанях стало!

Горілочка оковита,

Люблю тебе пити,

Головонька нерозумна,

Будуть тя лупити!

Гості розсміялися. Ернесто, зрозумівши, що цей віват присвячено йому, привітно всім помахав рукою.

Надійшли Хелен з Мироном Микитовичем. Трохимович звівся, взяв голову на руки — весело дзенькнули його медалі, перекинув через лавку й усадовив біля себе. Між ними одразу зав’язалася дружня бесіда, яка нікого ні до чого не зобов’язувала. Головними її тезами були: «скажу табє так» і «поперзавсе». Степан звівся й запросив Хелен сісти поруч. Вона ж у вузькій спідниці ніяк не наважувалася перекинути ногу через лаву. Крижень мовчки підхопив її на руки — вона обняла його за шию, — та й перекинув через лавку. Хелен твердо стала на землі, але не одразу відпустила свої обійми, на хвильку затримала їх. Але враз спантеличено забрала руки з його шиї, сіла на лаву й ніяково сказала:

— Ві єсть такой сільний мущіна, мсьє Кріжень. Ві будете мой кавальєр на етот празднік. Ернесто пьяний жівотний. Я буду нєнавідєть Ернесто.