Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— Вона мені й досі сниться… А ти, негідниця така, мене підловила — ти була як вона, в усьому…

— І зараз? І зараз я — не я? — награно обурилася Хелен. — Ти в мені бачиш її?

— Навіть якщо це так, ти сама в цьому винна… Ти нав’язала мені свою гру, і я прийняв її. Але насправді тепер я бачу тільки тебе. На весіллі, коли ти танцювала польку, у мене в грудях щось ніби вимкнулося, а потім щось інше — увімкнулося…

Олена лягла йому на груди. Притулилася так ніжно й глибоко, що здавалося, вони зливаються в єдине ціле…

— Я ніби прив’язана до цього місця, до тебе, — сказала Хелен. — Невже ми скоро розпрощаємося? Ні! Я так не хочу!

Вона почала цілувати його очі, неголені щоки, груди…

— Мені так боляче не було ніколи… Так боляче, так солодко… — шепотіла вона.

Раптом звіддаля — звук гілки, що хруснула, й віддалені голоси. Обоє зірвалися на ноги.

— Біжи, Оленко. Біжи, — хапаючи зброю, сказав Крижень. — Я їх затримаю і відверну, хоч хто б це був. Тобі залишилося до кордону трішки.

— Я знову втрачаю рідну людину… — зірвалася на сльози Хелен, шалено обнімаючи й цілуючи його.

— Біжи, так простіше прощатися. Біжи! Я тебе кохаю! Я не хочу, щоб сталося так, як з Моді! — і захарчав: — Жени!

— Я тебе обов’язково знайду! І більше ніколи не втрачу! Обіцяю — знайду!

Вона кинулася геть, Крижень, зціпивши до болю губи, глянув їй услід і ледь стримав у собі вовче виття, яке виривалося назовні. Потім рішуче поправив на плечі автомат, дістав пістолет і нашорошив слух.

Річмонд, передмістя Лондона.

1946 рік, 5 жовтня, будинок майора SIS Хелен Сміт,

16:18 за Грінвічем.

Осінь геть позолотила дерева на затишній вуличці біля будинку Хелен. Повітря наповнилося вологою, намочило асфальт. Він почорнів, і на ньому поодинокими золотими плямами лежали перші опалі листки кленів.

Хелен переступила поріг свого будинку. Їй назустріч кинувся Адам. Вона міцно-преміцно обняла його й розплакалася від розчулення.

— Мамо, мамо, не плач, ти цього разу майже не затрималася! Як там у Парижі?

— У Парижі… — на мить розгубилася. — А-а-а… так, у Парижі… Що тобі сказати? Париж є Париж. Романтично…