Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— Ні! Досить! Боже, який тісний світ! — вигукнув вражено Крижень. — Годі, полковнику! Годі… Я більше нічого не хочу ні чути, ні відати! Може, завтра… Мені подрібно все це осмислити!

На ці окрики повернулася Хелен і сказала йому:

— Лягай спати, Крижню… Тобі треба відпочити. А нам з батьком — поговорити. Ми так давно не бачилися… Ти дізнався все, що тобі треба було. Удосвіта станеш на чати.

Та Крижень, здається, не чув її. Він тільки повторював:

— Це ж треба… вошива повстанська розвідка… На голову не налазить. Вошива розвідка… Пардон. Тепер точно — пардон!

Він умостився на землі — кулак під голову — й миттю заснув. Прокинувся від штурханів у бік, неохоче розплющив очі. Сірий світанок. І плач Хелен.

— Уставай, Крижню. Батько помер, — крізь сльози сказала вона.

Крижень зірвався на ноги й сварливо запитав:

— А на варті хто?! Залиши вас — ще не такого наробите!.. — та усвідомив, про що йдеться, здивувався: — Як помер?

Олена з опухлими від сліз очима відказала:

— Мабуть, серце. Ми довго говорили, він мене обняв, гладив по голові, як у дитинстві, і я заснула… Прокинулася, а він вже й охолов…

Крижень співчутливо обняв Олену. Сон куди й подівся. Йому чомусь враз стало шкода цього старого вояку, що помер на Батьківщині, але так далеко від свого дому…

— Навіть не знаю, що тобі сказати… Я вчора теж втратив свою сім’ю — найближчого друга.

— Але це інше… Я батька чекала вісім років…

— А я з Трохимовичем пройшов війну…

Вони довго так і стояли, обнявшись. Самітні, наче одні-єдині на цілому світі. Двоє людей, що втратили цієї миті, здавалося, все… Та треба було поспішати, йти далі.

— Треба поховати батька, — нарешті сказала Хелен.

— Так-так… Треба.

І вони взялися, чим доведеться, рити яму. Коли було готове щось на зразок неглибокої могили, поклали туди батька Хелен. Вона, ледь стримуючи сльози, попрощалася з ним. Крижень накрив йому очі хустинкою й засипав могилу землею. Зверху могилку виклав камінням. Коли все було закінчено, вони стали над могилкою. Степан прочитав «Отче наш» і «Богородицю».

— Якщо дасть Бог повернутися, передам хлопцям у ліс координати. Хай по-людськи поховають… — сказав, закидаючи на плече автомат.