Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Хруснув під каблуком уламок картинної рами.

Злякано вереснули двері готелю, мало не злетіли з завісів.

За ріг, швидше за ріг…

У цьому забігу Тихий Трибунал виграв у Всевидющого Приказу. Нехтуючи пристойністю, вігіла Генрієтта — мабуть, і в неї серце танцювало знайому, заборонену ханжами «Сарабанду»! — вискочила за речовим доказом просто з вікна камінної зали. Лише зметнулися хмарою нижні спідниці та майнули, відкрившись випадковому погляду, точені щиколотки. Ну звісно, бельетаж, тут і схочеш, а ніг не поламаєш… Що, пане обер-квізитор, соромно?.. Авжеж соромно…

Обом має бути соромно.

Бо перший біля крисюків опинився нудний стряпчий Терц.

— Псування чужого майна, взятого без дозволу!.. Стаття «Про самоуправство», параграф…

— Та пішов ти, штурпак…

— Ой! Дядьку, ой! Ну ой же, кому кричу…

— Братва! Шустримо! Сморчки на хвості!

Зупинившись і відновлюючи подих, Конрад із задоволенням милувався, як стряпчий спритно тримає за вухо здоровенного крисюка, ватажка зграї. І виговорює за погані манери, через слово поминаючи кодекси, статті та параграфи. Крисюк погоджувався й волав. Такі діточки вдень у м’яча підібраною головою грають, а вночі з кистеньком виходять підпомогти родині на мілині безгрошів’я. Вухо — не та частина тіла, за яку їх можна тримати безкарно. Ти його за вухо, а він зігнеться в три погибелі й тобі самому певний артефакт відгризе.

Чи стряпчим вони не відгризають?

Чи стряпчі за вуха вправніше скубуть?!

Четвертий тупик, як і передбачалося, виявився тупиком тільки за назвою. Зграя недолітків пирснула врізнобіч і розчинилася швидше за ложку меду в окропі. Допомогти дружкові, що трафив у лабети правосуддя, ніхто й не подумав: взаємовиручка тут була не в пошані. Якщо сморчки на хвості, значить, носи в дірки, хвости в щілини…

— Дядьку, ну пусти… відірвеш же, клешнястий…

Стряпчий закінчив виховну бесіду, здав лікторам зажуреного крисюка — той схлипував і світив розпухлим вухом, — а по тому обернувся до барона з вігілою.

— Сподіваюся, ваша світлосте, ви дозволите мені додати це до опису?

Стало добре видно: голова — ніяка не голова. Куля, вкрита суцільною брудно-бурою коростою, лише здалеку схожою на запечену кров. А волосся — трава з узбіччя, що поналипало поверх кірки. Різьбяр прикрасив кулю складним різьбленням: у заглибини набилася земля, де-не-де застрягли дрібні прутики.

— А чи не забагато вас, добродію Терц? Куди не поткнуся…

— Ви постійно ставите мені перепони, ваша світлосте! А в королівстві кояться жахливі речі! Якщо не вжити заходів, негайно та безбоязно…