Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

І з порожнечі вилущений страх…

Минаєм храми, площі і твердині.

Безплідний камінь під дощами всох.

Я наднебесних всіх прощаю нині,

А піднебесним хай суддею — мох.

І лиш тобі з любов'ю (вже до скону)

Віддам усе, що світлість береже, —

Уламки серця і святу ікону…

А душу — ні. Душа — моє чуже…

«Час вигнання почавсь…»

Час вигнання почавсь. З-над сузір'їв повіяло димом.

І повернення з осені стало вслуханням у ніч.

Ти ж, прибулець долонь і довершений вершник облич,

Серед інших народів поволі прощаєшся з Римом.

Табір табору — світ. Ляскіт зброї і запах рослин,

Мов усе — ковила, мов не люди, а дикі ординці.

Ти вдивляєшся в простір, де тільки земля по сходинці,

А з прозорих долонь, ніби сіль, осипається кмин.

Я кохаю тебе, я ніколи тобі не скажу,

Як пішла за тобою, мов ластівка, вперта в безодню,