Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

І тепер я в нірвані. І в мене глибока нірвана.

Вигасання — між словом і тілом — єством і лицем…

Був такий чоловік — перерізав мені пуповину

І лишив ненароджену там, де нічого нема.

Він ще сниться мені. Ще ввижається — раз на хвилину.

Але він — у пітьмі. Я не знаю, яка це пітьма.

Я ж навчилася жити без смерті. Зусилля без втоми

Щонайтяжче з усіх. Це як рухи стихій і планет.

Сіть безсонних ночей. Дзеркала зі слідами судоми…

Вигасання як сенс. Бог же знає, що я не поет.

«Знаю сенс безпорадності. Часом не хочу могти…»

Знаю сенс безпорадності. Часом не хочу могти,

Щоб не мати спокуси, щоб іноді просто не бути.

Точка зору — крізь іній, що вчиться колоти, як ти.

Холод, страх і любов — три тортурні знаряддя покути.

Ти собою ламав. Не любов'ю, не холодом — ні.

Як тварина, я все розуміла. Не вміла назвати.

А тепер я умію любов всеприймати. Мені

Залишилась від тебе глибока нездатність вбивати.

«Кричатиму, як риба над водою…»