Розділ «Ніхто із Данціга »

— У такому разі ми достеменно не знаємо, скільки упирів може бути зараз у Львові, — вирвалось у ад’юнкта. — їхні жертви помирають, а після смерті самі стають убивцями.

— Саме так, і в цьому загро...

У двері постукали, після чого до кабінету відразу ввірвався фельдфебель.

— Пане комісаре! — вигукнув той, поспіхом козирнувши.

— Якого дідька, Цехівський? — гримнув Вістович. — Ви мали бути в домі Сабінського.

— Прикра звістка, пане комісаре, — проторочив той: — Професорова померла...

— От бачите, Самковський? Що я казав? — вирвалось у Вістовича.

Здавалось, новина про смерть Елі Буковської зовсім його не вразила. Комісар сприйняв це тільки як факт, що зайвий раз підтверджував його здогади.

— Повертайтесь назад і викличіть до будинку доктора Фельнера, — наказав він поліцейському.

Той знову козирнув і вийшов з кабінету.

— Щиро кажучи, мені шкода її, — трохи помовчавши, зізнався Вістович. — Хоч вона й не надто приязно до мене ставилась.

— Гарна була кобіта, — додав Самковський і, зітхнувши, потягнувся до кишені за портсигаром. — Гарна, чорт забирай...

— Послухайте, Самковський... — раптом задумливо промовив комісар: — А чи є у вас план Львова?

— Звісно є, — кивнув той і рушив до своєї шафи.

Покопирсавшись там хвилину-другу, ад’юнкт врешті розклав на столі карту міста. Вістович дістав з кишені олівець й одразу зробив на ній дві позначки.

— Ось тут, на Шпитальній, померла Софія, а тут, у будинку на Личаківській, ми маємо навіть два трупи... — сказав він після цього.

У голосі Вістовича відчувався якийсь дивний азарт.

— А тепер ви позначте на карті місця, де сталася решта подібних смертей, — наказав він підлеглому.

Самковський узяв олівець і зробив ще три позначки.

— Ось воно, — сказав Вістович і почав акуратно з’єднувати точки лініями. — Як гадаєте, що це, Самковський?