Розділ «Німфи болю »

Він не договорив, зустрівшись поглядом з ад’юнктом. Очі Самковського так само палали. Схоже, вони чудово розуміли один одного.

— От що цікаво, — Тофіль несподівано сам захопився медичною книжкою свого пацієнта, наче вперше в житті її побачив, — у дитинстві цей чоловік зазнавав сексуальних знущань від гувернантки. У своїх спогадах він згадував п’ять таких випадків, коли йому було одинадцять. Одного разу вона роздяглася перед ним і змусила хлопчика її пестити... Іншого — кохалася з чоловіком у нього на очах... Ще три випадки далі...

Професор почав захоплено гортати аркуш за аркушем, доки не перечитав усе.

— Будь-який дорослий чоловік радо б віддався цій гувернантці, але одинадцятирічний Камінський з’їхав з глузду, — врешті підсумував Тофіль.

— У медичній картці є дата його народження? — запитав комісар.

— Звісно, — професор відгорнув сторінки назад, — зазначено 1849 рік...

— Отже, в 1869-му, коли сталися перші вбивства жінок, Камінському було вже двадцять років. А тепер йому лише п’ятдесят три. Як бачимо, він не був ані занадто молодим, ані занадто старим для злочину.

— Що йому за це світить? — чомусь запитав Тофіль.

— Петля, професоре. Цю падлюку повісять, — відповів за шефа Самковський.

— Навіть незважаючи на його психічний стан?

— Ви ж його відпустили, докторе, — нагадав Вістовим, — отже, вважали здоровим.

— Не я так вважав, а ціла медична комісія, пане комісаре, — уточнив Тофіль, — я не відчуваю за собою жодної вини, коли хочете знати.

— Ніхто й не звинувачує вас, професоре, — примирливо сказав Вістовим, — зрештою, зараз мене цікавить важливіше.

— Що саме?

— Де знайти цього Камінського.

— Думаю, панове, слід розпочати з маєтку Камінських, — без вагань запропонував психіатр.

— Чудово!

Поліціянти підвелися, і Самковський рушив до дверей. Комісар усе ще стояв навпроти Тофіля.

— Ви поїдете, професоре? — запитав він. — Гадаю, нам може знадобитися ваша допомога.

М’язи на обличчі психіатра сердито сіпнулись, проте він лише попросив зачекати кілька хвилин на нього.