Розділ «Німфи болю »

— Ходімо, я вас проведу, — сказав той, одразу прочиняючи двері.

Вони вийшли в довгий напівтемний коридор, а потім сходами піднялися на другий поверх, де було світліше. Звідкілясь чулося гарне жіноче сопрано. Ядель і Хшижевський вилаялися в один голос.

— Знову ця курва, — процідив доктор.

— Гарний голос, — дослухавшись, промовив комісар.

— Це одна з наших вар’яток, — пояснив Хшижевський, — у минулому оперна знаменитість. Чоловік заскочив її в ліжку з коханцем...

— Але здуріла вона, а не він, — сказав Самковський.

— Чоловік був кавалерійським офіцером і одразу ж вихопив шаблю. Вбив коханця, а їй відрубав руку, — мовив доктор, — промахнувся...

Запала мовчанка, й кілька хвилин чулися тільки їхні кроки й те саме сопрано. Воно згодом стихло, проте настрій у поліціянтів так і не поліпшився.

Кабінет Аркадіуша Тофіля знаходився в кінці коридору. Хшижевський постукав, і голос професора запросив їх увійти.

Склалося враження, що візит поліції став для Тофіля приємною несподіванкою. Він піднявся з-за столу і рушив назустріч гостям, широко посміхаючись і простягаючи їм руку.

— А-а-а! — радісно протягнув він. — Вітаю вас, панове! Сідайте, прошу...

Дещо спантеличені Вістович і Самковський примостилися на твердій пружинистій канапі, однаково впершись ліктями в коліна, і втупились очима в Тофіля. Той дочекався, коли за Хшижевським та Яделем зачиняться двері, і ще ширше усміхнувся гостям.

— Бажаєте чаю або кави? — запитав професор.

— Ні, дякуємо, — відповів комісар.

— Коньяку?

— Так, — вирвалось у Самковського.

— Ні, — обірвав шеф.

— Тоді, — професор широко розвів руками, — чим, скажіть, завдячую...

— Нас цікавить один ваш пацієнт, професоре, — одразу перейшов до справи комісар, — Ян Камінський, пригадуєте такого?

Тофіль глибоко вдихнув і з шумом видихнув повітря, мовби таким чином збирався провітрити мозок.