Шимонович заперечливо похитав головою.
— Гаразд, — Вістовим відчував, що порожній шлунок убивав рештки його терпіння, — тільки гляди, якщо брешеш, то повернуся сюди з обшуком, і горе тоді твоїм фарфоровим слоникам.
Повернувшись, він вийшов з крамниці, добряче хряснувши дверима, від чого дзвоник угорі істерично задзеленчав, а кольорове скло ледь не розлетілось на друзки.
Угамувавши голод, Вістовим подумав, що, можливо, надто жорстко повівся із цим Шимоновичем. Урешті-решт, той і справді міг не пам’ятати Алоїзу, навіть якщо одного разу вона купила в нього олійку. Цілком можливо, що панна Вольфович просто когось за нею посилала, а не приходила особисто. Розплатившись за обід, він знову подався на Академічну, де в кабінеті застав Самковського. Ад’юнкт зосереджено стукотів на друкарській машинці, вочевидь готуючи рапорт. Поруч стояла попільничка, з якої звивався димок від недопалка.
— О, пане комісар... — Самковський трохи підвівся, побачивши шефа.
— Як там Тепфер? — запитав Вістовим.
— Досі без пам’яті, — відповів той, — залишив його в шпиталі. Щойно прийде до тями, нас повідомлять.
— Невже він так упився, сучий син, — пробурмотів комісар.
— Є новини з Пекарної, від доктора Фельнера... — Самковський поліз у кишеню по записник.
— Ну? — нетерпляче буркнув Вістовим.
— Перед смертю Алоїза Вольфович вступила з кимось у статеві зносини. Добровільно, оскільки слідів, боротьби не виявлено, — сказав ад’юнкт.
— Можна було здогадатися, — розчаровано сказав комісар. — А ще їй подобалось, коли її шмагають під час злягання... Убивця — її коханець, з яким вона була знайома раніше. Ви дізнались щось про неї? Звідки, наприклад, у неї баденська газета? Вона виїжджала кудись?
— Щойно повернулася з курорту...
— То якого дідька ви мовчите про це? Що ще у вас там записано? — Вістовим знову почав втрачати терпіння.
— Ароматична олія, яку ми знайшли на її столику, містить опіум, — промовив Самковський.
— Чудово!
Якась страхітлива радість з’явилася на обличчі Вістовича. Тепер він знав, як при потребі зможе натиснути на Шимоновича. Під час наступного візиту до нього цей любитель Сходу вже так просто його не позбудеться.
— Отже, припустімо, було так, — сказав комісар радше до себе, аніж до Самковського. — Панна Алоїза, любителька брутальних злягань і опіумної олії, вирушає до Бадена, аби підлікуватися. Там знайомиться із цим віденцем Францом Тепфером. Вони стають коханцями, й Алоїза запрошує його до Львова, де призначає йому побачення в готелі «Три корони». Вони зустрічаються, проводять разом ніч... Одурманений опіумом і пристрастю, він шмагає її, а потім випадково вбиває...
— А щоб замести сліди, розігрує цю комедію з непритомністю, — додав Самковський.
— Але ж потім він опиняється замкненим у шафі, — сказав Вістовим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «В’язниця душ» автора Коломійчук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Німфи болю “ на сторінці 11. Приємного читання.