Розділ «Острів перевертнів»

— А як на мене, то чисто тобі бойовик! Та ще й еротичний! — присвиснула Ірка, здіймаючись на своїй швабрі над побоїщем.

Величезні вовкулаки згрібали по двоє, навіть по троє значно дрібніших за себе соколів. Кремезні парубки валялися по підлозі, викручуючи одне одному руки. Ось вовкулака вистрибнув і врізав соколу п’ятою в перенісся… Ось одного сокола швиргонули через стегно. Він відлетів прямо до сітки, що накрила зграю… І ривком відкинув її, звільняючи соколів!

Залопотівши крильми, птахи вирвалися на волю й полетіли до виходу… і відсахнулися назад.

Із легкістю місячного сяйва назустріч зграї випурхнув Богдан. Як завжди, коли він давав волю своєму другому єству здухача, воїна сновидінь, — хлопчакові очі були міцно заплющені, а за його спиною тріпотів плащ. В одній руці здухач тримав меча, а в іншій… Під пахвою другої руки в нього звисав величезний вовк!

Тетянка засміялася:

— Майор на Богданові приїхав, — крізь сміх проговорила вона.

Здухач кинув вовка прямо назустріч соколам! Клацнули щелепи, відчайдушно залопотіли крила… Майор упав на підлогу, міцно тримаючи в зубах крило сокола, який намагався вирватись. Він замотав головою, намагаючись покалічити птаха. Сокіл загорлав.

Тим часом здухач підлетів до молодих вовкулак і кинув свій меч їм під ноги. Роблячи переверти в повітрі, хлопці перелітали через сталь. Гігантські вовки, високо підстрибуючи, здіймалися поміж птахів, що панічно кружляли по залі. Густим дощем сипалось вирване пір’я. Із відчайдушними криками соколина зграя збилася в безладну купу, тараном кинулась до виходу й вилетіла до коридору. Загрюкали стулки вікон.

За якусь мить лопотіння крил стихло вдалині. Останній сокіл-перевертень, швидко замолотивши крильми, вилетів геть.

— Тьху! Повен рот пір’я! — досадливо сплюнув Ментівський Вовкулака, підводячись на ноги. — Щенята паршиві, знайшли час у лазні розважатись!!!

— Так це ж, командире… — шморкнувши носом, знуджено буркнув Рудий. — Ми ж не тупі, ми розуміємо, що після призначеного дня не всім доведеться… А згортати гулянку, начебто, не зовсім добре…

— Відставити поразницькі балачки! — старий перевертень обдарував молодь презирливим поглядом. — Краще б ви котами були. Їм лазня не потрібна. Хоча б прикрились, бовдури, тут же діти! Дівчатка!

Вовкулаки всі разом підвели голови й, побачивши відьмочок та здухача, котрі кружляли над ними, швидко заметушились. Вони розбіглись по залі, шукаючи свої плавки й рушники.

Тетянка нахилилась до Ірчиного вушка:

— У нас у класі одна дівчинка на чоловічому стриптизі була. Розповідала, як там хлопці на сцені танцюють, — Тетянка замріяно посміхнулась. — Ех, нічого вона насправді не бачила!

Ментівський Вовкулака й собі задер голову:

— Ну, відьми!.. У мене просто… Слів немає! Ми всі тепер перед вами в боргу…

— Та не мордуйте себе! Розрахуємось, — єхидно мовила Тетянка, спускаючись до майора. — Розкажіть, як Ірці на Хортиці активуватись!

Майор судорожно ковтнув, немовби соколине пір’я застрягло в нього в горлянці.

— Вона хоче активуватись на Хортиці? — з-за плеча Вовкулаки визирнула по-справжньому налякана фізіономія Рудого. — І що, готова… — Він провів великим пальцем по своєму горлу й саркастично гмукнув: — Ну ти крута! Сподіваюсь, кандидатуру із собою привезеш, а то не хотілося б тобі під гарячу руку втрапити…