Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії

«Поважна громадо, слухай високе повеління: міст залишається для суспільного користування. Але пан Овферій Криничар мусить відпродати землю, що під ним, у довічну власність держави».

«Вважайте, що вона вже ваша, - сказав я. - Дарую її Мукачеву».

За тиждень ми зняли охоронний мостовий знак і прибили на прохання влади чавунну таблу: «Цей містудячні мукачівці встановили в честь його світлості милостивого короля». І все вернулося на свої місця, як вертається після повені вода в старе річище.

Пам’ятається, старий козак Тимко любив приповісти: «І Бог наш не вбог, і ми на своїй землі люди... Та коли стаєш на чужий міст, спробуй палицею - чи міцний». Міст, котрий я поклав, міцний і надійний. Бо це не дерево, це сам я вперся ногами й руками в береги, вріс у них, обнявши ріку моєї Матері. Вріс тілом, духом і пам’ятно. Тож сміло ступайте по мені з дня вчорашнього в день завтрашній.

Як із давнього люстра сходить срібло, так і зі старіючого чоловіка злущується молодість. Не та потуга, не та гострота, не та хіть. Кістки ще легкі, зате рухи вже важчі. Чоловік старіє, як дерево - так же твердне, підсихає і скрипить.

При тому його корінь знає таємну глибину, а крона розкошує в небі. Дерева вмирають стоячи. Так і декотрі люди. Вони ще ступають по землі, але земля воює нічого від них не дістає. А небо... до неба вони рідко підносять очі. Тому і вмирають дочасно, деревеніють заживо. Може, червак страху й зневіри підточує їх; може, шашіль безнадії і змирення; а може, висушує їх безводдя любові і поїдає гниль непотрібності...

Я теж боюся входити в свої літа. Я вчуся запливати в них, як у воду, як у ріку - з остуцою тіла і обмиранням серця, з покорою хвилі, яка раптом підхопить, понесе й не верне до твердині звичного берега. Ніщо не вічне в цій ріці життя. Навіть каміння. Бо й воно злизується течією і піском зноситься в долини, а звідти розвіюється по світу. Прах землі.

Доки ти йдеш, ти в дорозі. Доки мислиш - дієш. Доки дієш - ти потрібен людям, Богу і собі. Цього я й прошу в молитвах щодня - потрібності. За це і дякую щовечора. Дякую за день, запліднений моїми трудами, моїми замислами, мо'іми грішми.

Хтось із заздрою злобою гадає, що я тішуся дзвінкому сріблу в капшуках. Овва, солодкі мої! Я хіба що густо ліплю срібло на тильний бік дзеркала мого життя - і пильно вдивляюся в нього, аби чітко, не блідо й не викривлено бачити свій справдешній відбиток, чин свого приденного служіння.

травень 2011 - лютий 2012

Мукачево - Будапешт - Відень - Таба в Єгипті -Єрусалим - с. Косино

Бавка - іграшка.

Бинда - стрічка.

Боканчі - черевики.

Бранзулетка - браслет.

Бродники - мандрівник, волоцюга.

Валило - водойма для вимочування шкур і полотна. Вандрувати - мандрувати.

Гачі - штани.

Гонвед - вояк угорської армії.

Гуцак - музика.