Розділ «Оповіді визволителя»

Це означає саме те, що мені довелося спостерігати в 145-му гвардійському Будапештському навчальному мотострілецькому полку. Тільки рівень тепер ген який.

Моторесурс танка жах, який мізерний, і настільки ж жахливо дорогий. Готує російська армія зовсім невелику команду майстрів водіння і стрільби. Ганяють ці майстри танки на нескінченних тренуваннях, витрачають багато боєприпасів і пального, танки негайно ремонтники відновлюють, міняють їм двигуни, трансмісії, траки, катки. І знову показушні екіпажі їх ганяють. Коштує таке задоволення шалено дорого. Користі для армії ніякої. Це те саме що підготовки олімпійської команди. У Радянському Союзі так званих спортсменів готували з дитинства точно такими ж способами, якими готували артистів цирку. Нічим іншим ці так звані спортсмени не займалися. Вони тільки демонстрували наші досягнення. В цілому ж Радянський Союз був країною абсолютно не спортивною. Народ любив спорт дивитися, і не більше того. Зате більше всіх золота на іграх згрібали наші команди. Це гріло душу і наповнювало гордістю наші серця.

Танк створений для війни. На війні будуть діяти тисячі танків і тисячі інших бойових машин. Міністерству оборони належить готувати тисячі водіїв для броньових армад. Та справа ця марудна. Легше підготувати три екіпажі справжніх фокусників танкового справи і вразити світ рівнем підготовки. Ну прямо як в 5-й роті мого рідного полку. Тільки тепер в світовому масштабі.

А чудеса на перевірці тривали.

Перша рота відмінно відстрілялася з автоматів. Результат був разючим і підозріло високим. Члени комісії, які під час стрільб ще були цілком тверезими, особисто перевіряли мішень кожного солдата після стрільби, відзначаючи фарбою кульові отвори. А секрет полягав у тому, що тим, хто стріляв з автомата, допомагав снайпер, що засів в кущах неподалік. (Ми — розвідники. У нас на озброєнні ПБС — прилад безшумної і безспалахової стрільби.)

Багато там було. Найпростіше — підміна солдатиків.

Через вогневий рубіж їх он скільки пройти має. Того, хто слабший, притримували в тилу, замість нього пару раз пропускали того, хто сильніший. І обидва відмінники. І командиру шана.

Перевірка — сім днів. Кожен день п’янкою завершувався. У кожного — на своєму рівні. Командир полку з головою комісії десь на лісовій галявині підсумок дня обговорює. Командири батальйонів — з заступниками голови уточнюють результати. А члени комісії нижчого рангу дають слушні поради ротним командирам. За чаркою збадьоруючого напою.

До цієї частини перевірки я, як ротний командир, був абсолютно не готовий. В результаті мої оцінки виявилися катастрофічно низькими. Коли після перевірки моя рота стройовим кроком рубила повз трибуну з комісією і полковим начальством, хтось із них стиха презирливо кинув крізь зціплені зуби на адресу моїх солдатів щось нецензурне.

4

Кожний офіцер несе відповідальність за свій підрозділ з того самого моменту, коли він прийняв його під командування. Він відповідає за все, що відбувається в підрозділі, навіть коли був призначений його командиром чотири дні або три години тому. Я отримав роту зовсім недавно. Я її не вчив і не готував — прийняв роту, а тут — інспекторська перевірка. І рота моя виявилася гіршою, а я — гіршим командиром в полку.

Не мало значення, що деякі інші підрозділи були ненабагато кращими. Між останнім місцем і передостаннім — дистанція величезного розміру. Останнього б’ють. З цим треба було щось робити. Останнім я ніколи не бував, мені це місце дуже не сподобалося. Треба було думати про майбутні перевірки. Шляхів було лише два.

Перший: готувати пару чудо-водіїв на збиток іншим, готувати снайперів з глушниками, горілкою запасатися, грибочками і огірочками. Цей шлях мав один, проте істотний недолік: коли прогориш, то ніколи більше репутацію не відновиш. Перевіряючі не дурніші за мене. Все фінти з підміною солдатиків на стрільбі та водінні, на перевірках фізичної та політичної підготовки вони знають не гірше за нас. Самі такі ж. Досить було одному перевіряючому заглянути до бронетранспортера, і погорів би ротний командир ніби німець під Сталінградом.

То ж лишався тільки другий шлях: дійсно готувати бійців так, щоб ніяка перевірка не була для них страшною.

З чого починати?

З постановки завдання.

Бачив я, як молоді лейтенанти успіху домогтися намагаються. Вишикує такий командир своїх підлеглих і оголошує: хлопці, коли наш взвод (або рота) стане відмінною, я для вас...

От і все. Спікся. Далі можна не продовжувати. Цей командир показав підлеглим свою слабкість. Він виявив своє вразливе місце: йому хочеться в відмінники потрапити. На цьому нерві оголеному, на цій струні підлеглі будуть тепер грати: тобі в відмінники захотілося, а ось тобі дулю! Нам-то до дємбєля зовсім мало залишилося. Будеш на нас тиснути — не бути тобі серед відмінників.

Тут доведеться внести ясність. Теоретично кожен радянський офіцер мусив би, керуючись статтями Дисциплінарного статуту, заохочувати старанних і дисциплінованих і карати порушників та недбалих. Тільки ж в радянській державі, побудованій на ідеї диктатури пролетаріату, влада була настільки централізованою, що офіцеру, по суті, не було дозволено застосовувати ні батога, ні пряника. У нього не було реальних можливостей ні для покарання своїх солдатів, ні для їхнього заохочення.

В неділю командир роти міг дозволити звільнення в місто деякої частини солдат і сержантів. Здавалося б, ось він, інструмент заохочення! Проте в дійсності навіть коли б ротний подарував солдату вісім годин відносної свободи, його розпорядження в будь-який момент міг скасувати вищий командир, заборонивши в батальйоні або полку всі звільнення. Та й самі командири взводів і рот зовсім не палали бажанням відпускати своїх солдатів з розташування частини. Коли солдат, перебуваючи у звільненні, попадеться на очі військовому патрулю, який за найменшу помилку запише солдата в порушники, відповідальність буде нести офіцер, що випустив солдата за ворота частини. Тому командири воліли відправляти солдат в звільнення групами, під наглядом офіцера.