Розділ «Оповіді визволителя»

— Розійдись!

— Колю, га Колю, та ти не переймайся. Може, ще владнається. Чуєш, Колю, посилай краще бійця до ротного, нехай про чехів доповість. Там у ротного зараз нарада офіцерів йде. А взводу накажи оборону зайняти, мовляв, чекаємо повторного нападу.

Через годину в розташування взводу прибули всі офіцери роти на чолі з командиром. Ротний, оглянувши місце, наказав всім солдатам взводу по черзі підходити до нього. Він стояв метрів за тридцять осторонь від усіх, і, коли солдат підходив до нього, капітан тихо ставив три-чотири питання кожному. Короткий допит кожного солдата ротний вів так, щоб ніхто не міг чути ні питань, ні відповідей.

Після короткої бесіди з кожним ротний покликав до себе не кого-небудь, а саме командира першого відділення.

— А нічого погодка, сержанте.

— Так точно, товаришу капітан.

— Тільки дощ до вечора буде.

— Напевне, товаришу капітан. Набридли вони, дощі ці.

— Набридли, — погодився капітан. — На «шкоді», кажеш, під’їхали?

— Так точно.

— Темно-синя?

— Саме так.

— А де ж сліди? Ґрунт-то мокрий.

Капітан також був розвідником, обдурити його було зовсім не просто. Правда, і накладати пляму на свою роту капітан також не бажав, відповідати ж йому.

— Ось що, сержанте. Там, де відро палили і де воно до мотоцикла летіло, землю потрібно перекопати — начебто масляні ганчірки після чистки в землю закопували... І затоптати все навкруг, в іншому стійте на своєму.

— Єсть стояти на своєму!

— І передай старшому сержанту, нічого соплі розвішувати. Коли контрреволюціонера торохнув по черепу, так на біса ж переживати!

2

Ні комісії, ні особісти в ті дні у взводі не з’являлися, видно, турбот їм і без того вистачало. Ротний тим часом настрочив рапорт про бойові втрати при зіткненні з озброєним контрреволюційним елементом, що перебуває на службі у імперіалістичних розвідок.

Командир батальйону, покрутивши рапорт в руках, лукаво посміхнувся: