Розділ «Оповіді визволителя»

— Коли б могли, так набудували б, а так у Італії змушені купувати! І жодного автомобільного заводу ми поки за всю свою історію самі не збудували.

— Як же, капітане, ми братську Чехословаччину рятувати будемо?

— Як завжди — нахабством. У першому ешелоні у нас, звичайно, є бронетранспортери, в НДР, в Польщі і в прикордонних округах. А нам тут, по тилах, в другому і в третьому ешелоні, доведеться лише шум піднімати і демонструвати нашу готовність.

— А коли раптом і справді справа до війни дійде? Коли американці втрутяться?

— За це ти будь спокійний. Ніхто ніколи не втрутиться. Вони все стерплять. Чим більше нашого нахабства, тим більше у них терпіння. Посольства наші вони, зрозуміло, камінням закидають, а потім своїм же коштом нам все й відновлять. Все до копійки відшкодують. А після того почнеться звичайне пом’якшення міжнародної обстановки, і через тиждень все забудеться. Їхні уряди зацікавлені будуть все швидше забути. Ну, давай по останній, і все. Завтра мобілізація починається.

2

Мобілізація 1968 року проходила без всякої маскування, демонстративно. Спочатку преса повідомляла про великі навчання, потім почався призов на навчання резервістів, потім навчання завершувалися, а резервісти залишалися в армії. Тут же оголошувалося про наступні навчання, і процес повторювався.

Протягом декількох місяців були проведені найбільші навчання Ракетних військ стратегічного призначення, потім навчання флоту, військ ППО країни, ВПС, незліченні навчання армій і дивізій Сухопутних військ. Потім були проведені навчання військ зв’язку, на яких були перевірені всі елементи управління гігантської армією, навчання військ тилу, на яких тисячі тонн боєприпасів і десятки тисяч тонн пального були переміщені до західних кордонів, і, нарешті, командно-штабні навчання на території Чехословаччини, на яких всі командири, аж до командирів батальйонів, а іноді і рот, вивчали на місцевості свої конкретні завдання на випадок визвольного походу. З боку все це, звичайно, виглядало дуже вагомо.

Зсередини — трохи інакше.

Процес відмобілізування армії — це, перше, доукомплектування існуючих підрозділів, частин і з’єднань, друге, розгортання нових, і третє, їх необхідна підготовка і бойове згуртування.

Процес доукомплектування в нашій дивізії проходив, в основному, без особливих ускладнень. У мирний час більшість радянських дивізій утримувалася за скороченими штатами. У кожному артилерійському розрахунку, наприклад, було не по сім осіб, а двоє: командир і навідник, а при мобілізації всі вакансії заповнювалися резервістами. Навіть коли резервісти десять років не служили в армії і забули все, такий розрахунок після короткої підготовки цілком боєздатний. Проте в підрозділах розвідки, зв’язку, хімічного захисту, зенітних і протитанкових ракет — тобто там, де солдат виконує індивідуальну, відмінну від інші роботу, все було не так гладко. Всі ці підрозділи протягом трьох місяців так і не були доведені до стану боєготових.

3

Дивізії скороченого складу в радянській офіційній термінології іменуються кадрованими, злі ж язики їх називають «кастрованими». І це відповідає дійсності, особливо там, де відсоток резервістів дуже високий. У танковому батальйоні мого полку в кожному танку замість чотирьох танкістів було троє, не вистачало заряджаючого. Коли його включали до складу екіпажу, танк швидко ставав боєготовим. В усіх же інших танкових батальйонах (а їх всього сім у кожній мотострілецькій дивізії) в кожному танку було лише по одному танкісту, тільки водії, всього одинадцять осіб в роті: командир роти, капітан, і десять водіїв. При мобілізації всіх інших — навідників, заряджаючих, командирів танків і навіть старшину роти і командирів взводів — призивали із запасу. Всі вони, крім командирів взводів, служили в танкових військах років п’ять-десять тому, часто на інших типах танків. Командири ж взводу не служили ніколи і ніде, вони не тільки про танки, сучасну техніку і тактику, а й про армію взагалі нічого, крім анекдотів, не знали. Командири взводів були з колишніх студентів, які в цивільних інститутах колись прослухали курс лекцій з військових питань, пройшли якісь збори і табори і по випуску отримали звання молодших лейтенантів запасу.

Найбільші проблеми були з піхотою. Не тільки тому, що ступінь кадрування тут найвищий, а ще й від того, що піхота комплектується найгіршими солдатами, які часто не розуміють мови своїх командирів і один одного. І ще тому, що піхота не мала техніки. У мотострілецькій дивізії має бути 370 бронетранспортерів, а їх катастрофічно не вистачало. Багато мотострілецьких полків мали по 3-4 бронетранспортери для бойової підготовки, проте зараз всі вони ставали командирськими машинами командирів батальйонів, а вже для начальників штабів нічого не залишалося.

Що ж, піхоту в крайньому випадку можна перевозити і вантажними автомобілями. Біда в тому, що й їх не було. Вантажних машин, які стояли на консервації в нашій дивізії, вистачило лише для двох батальйонів, ще один батальйон був на бронетранспортерах, а шести іншим мотострілецьким батальйонам дивізії доведеться використовувати техніку, яка приходить по мобілізації.

Всі автомобілі Радянського Союзу перебували на військовому обліку. Коли ви купували легкову «Волгу», вас попереджали, що вона в будь-який момент може бути конфіскована для військових потреб (про всі самоскиди, таксі та бензовози я вже й не кажу). Кожна з них перебувала на особливому обліку і при мобілізації надходила в армію. При мобілізації завмирало все господарське життя країни, бо всі машини, трактори, бульдозери, крани, екскаватори — все йшло до армії. Хто придумав таке безумство, сказати важко. Система ця була заведена давно, однак вона могла існувати до Другої світової війни, коли країна ще могла сама себе прогодувати, коли навіть під час повального голоду залишалися резерви продовольства, коли основною тягловою і транспортною силою села був кінь. Зараз, коли країна більше не в змозі прогодувати себе, коли вона більше не мала ніяких резервів продовольства (восени 1964 року, після того, як Радянський Союз почав закупівлю продовольства за кордоном, це стало зрозумілим всьому світу), коли сільське господарство більше не мало коней, забрати звідти відразу всіх чоловіків, всі трактори і машини — це, звичайно, безумство. Ті, хто планує майбутню війну, мусять в таких умовах розраховувати або на раптову, коротку, блискавичну війну із застосуванням всіх своїх ядерних засобів в перші хвилини, або на поразку, коли війна триватиме хоча б більше місяця.

Тим часом дивізія почала отримувати ці самі приписні машини. Те, що ми отримували, було чистим знущанням. Це були машини, які з конвеєрів заводів колись надходили до армії. Переважна більшість машин, які йдуть до армії, ставиться в тривалу консервацію. Після 10 років зберігання їх переводять в розряд звичайних армійських машин, а нові, які прибувають з заводів, консервують. Після трьох, чотирьох, а іноді і п’яти років нещадної армійської експлуатації в умовах цілковитого бездоріжжя машини визнаються остаточно непридатними до експлуатації і тільки після цього надходять в сільське господарство, проте кожна з них перебуває на військовому обліку і зобов’язана повернутися в армію при мобілізації.

У 1968 році перед походом до Чехословаччини ми отримували машини, випущені в 1950 і 1951 роках. За час їхнього життя Малєнков змінив Сталіна, Хрущов — Малєнкова, а Брежнєв — Хрущова. За час їхнього життя Радянський Союз здійснив титанічний ривок в космос, запустивши супутника і Гагаріна, а потім, вичерпавши всі переваги раптовості і трофейної німецької технології, відмовився від подальшої космічної гонки. А ці старенькі машини все жили й жили, все чекали свого часу.

І ось їхній час настав!

4