Розділ «Оповіді визволителя»

Радянські міномети були кращими в світі.

Ходять чутки, що радянські конструктори запозичили конструкцію у французів. Своєї думки з цього приводу не нав’язую. Судіть самі. У 1940 році німці розгромили Францію, захопили багато зброї, військові заводи, технічну документацію. Проте французькі міномети виробляти не стали. У 1941 році німці в Запоріжжі захопили технічну документацію на радянські 120-мм міномети. І негайно розгорнули їхнє виробництво.

В чому справа? Як виявилося, в плиті. Опорна плита французького міномета прямокутна. Тому міномет міг стріляти в одному напрямку. Не змінюючи положення плити, можна було розвернути ствол на два градуси в один бік і на два в інший. Радянський міномет, маючи такий же калібр, спирався зовсім на іншу плиту круглої випуклої форми. Тому ствол можна було розвертати дуже далеко як в один, так і в інший бік. Німці відразу оцінили цю перевагу. Після війни до цього дійшли й всі інші, включно з французами.

4

Радянські командири цінували міномет за його високу надійність, легкість в освоєнні (солдата можна навчити стрільбі з міномета за кілька хвилин) і невибагливість; міномет майже не вимагав обслуговування. Зібраний міномет завжди знаходиться в повній бойовій готовності, в будь-якій ситуації з нього можна негайно відкрити вогонь по ворогу важкими мінами.

Під час Другої світової війни Червона Армія мала на озброєнні міномети калібрів 37, 50, 82 і 120 мм.

37-мм і 50-мм міномети себе не виправдали як занадто легкі. Вони були зняті з виробництва, а потім і з озброєння.

Більш цікавий 82-мм міномет. На озброєнні армій багатьох західних країн стояли міномети калібру 81 мм (точніше — 81,4 мм.) Радянський міномет мав калібр 82 мм. Чи велика різниця? Різниця трохи більше половини міліметра. Всього лиш. Однак! З нашого міномета можна було стріляти трофейними німецькими мінами, а ось трофейні радянські міни в німецький міномет не лізли: зайвих півміліметра, хай їм грець.

З радянського мінометів можна було стріляти і мінами, які поставлялися союзниками. Для стрільби іноземними боєприпасами були розроблені спеціальні таблиці, тому точність стрільби не знижувалася.

82-мм міномет зразка 1937 року має вагу 56 кілограмів, розбирається на три частини і переноситься розрахунком з трьох осіб. Він кидає міни вагою по три з половиною кілограми максимум на три кілометри. Скорострільність... до 30 (тридцяти!) пострілів на хвилину.

В кінці 1950-х років 82-мм міномети забрали з військ і поклали на склади. Вирішили так: вони каші не просять, нехай лежать.

У 1960-х року найбільший американський міномет мав калібр 106,7 мм, а найменший радянський — 120 мм. Найважча американська мінометна міна важила 12,3 кг, найлегша радянська — 15,9 кг.

Крім «маленького» 120-мм міномета на озброєнні Радянської Армії стояли великі і дуже великі міномети.

У 1971 році був прийнятий на озброєння 82-мм автоматичний міномет 2Б9 «Васильок». Красиві назви давали у нас артилерійським гарматам: «Гвоздика», «Акація», «Гіацинт». Поява автоматичного міномету «Васильок» зовсім не означала, що Радянська Армія відмовляється від простої конструкції і від важкої міни 120-мм міномета. 120-мм міномет залишався на озброєнні, однак був доповнений 82-мм автоматичним. «Васильок», хоча і мав більш легкі міни, та з вогневої потужності різко перевершував всі існуючі зразки зброї цього класу в світі.

Звичайно, «Васильок» складніший за звичайний міномет, проте все ж він відносно простий і надійний як автомат Калашникова. Він може вести вогонь як одиночними пострілами, так і в автоматичному режимі. Темп стрільби — 120 пострілів на хвилину. Він стріляє як по настильній, так і по навісній траєкторії. Він використовує як звичайні міни, ті, якими стріляють міномети зразка 1937 року, так і спеціально створені для нього протитанкові боєприпаси.

У разі необхідності командир мотострілецького батальйону може поставити батарею таких мінометів на напрямі прориву танків противника і бити по ним чергами, немов з великих кулеметів.

В Афгані народні умільці поставили «Василька» на легкий броньований гусеничний тягач МТ-ЛБ, що повністю себе виправдало.

5

Радянські командири в усі часи вважали, що вогневої потужності ніколи не буває занадто багато. Чим більше тим краще. Сметаною вареників не переведеш! Тому ще в ході війни з Німеччиною, 17 січня 1944 року, на озброєння Червоної Армії був прийнятий 160-мм міномет МТ-13. Вага його міни — 41 кілограм. Скорострільність — 3-4 постріли на хвилину. Максимальна дальність стрільби — 5100 метрів.

А як же його заряджати, коли дульна частина ствола піднята над землею на три метри? Єдино можливе рішення — заряджати з казенної частини. Ствол нахиляють вперед. Розрахунок вставляє міну так, як заряджають сучасні гармати і гаубиці, — не з дульної, а з казенної частини. Лиш тільки міну вставили, ствол під дією додаткової ваги повертався у вихідне положення, після чого робився постріл.