— А мені — матка, — крикнув хрипко Хмельницький, — ти, вашмость, роками ненависть таїв, мені нашіптував, іншим шепотів, а я… а я — винен Речі Посполитій…
— Кривду свою?..
— Шляхеткам винен і їх знесу…
— А шляхетки — це не Річ Посполита?..
— Еґзаґерую[252] кривди — за короля, не за себе… Я за Полонію кров свою лив… Батько мій упав під Цецорою… А Свіршовський, а Сагайдачний, а Дашкович?..
— То розжени знов чернь, козацтво знов віддай комісарам, — стримуючи себе, сказав Виговський, але в голосі його була злоба, — якщо антицесори[253] твої були рабами, то й ти рабом будеш? Найвище щастя твоє, страшне щастя, вашмосте, — тепер або ніколи, й ти спинився, й ти ще вагаєшся, ще про матку Річ Посполиту говориш?.. Річ Посполита жде тебе, але не тая, не тая, вашмосте…
— Яка ж?..
— Козацька, козако-українська, Богдане.
І тихо стало між ними. Шуміли обози, палахкотіли вогні. Небо, низьке й захмарене, лизали марева. Мідь гармат, осаджених довгим рядом у бруствери, мовчазно вилискувала в цьому мареві.
Шабля брязнула. Хмельницький встав. Марево полоснуло і його обличчя малиновим тремким лезом.
— Рідко коли історія посміхається до нас, людей малих, — сказав із притиском Виговський, так як би недомовляв, що й Хмельницький теж «мала людина», — невблаганна історія сама мчить колісницею й завернути її несила, хіба Смотріння Божого це справа — її завернути. А нам, hominibus parvis[254], єдине: з колісницею мчати вперед. Не під колесами, пане Богдане. І не боятись цієї погоні. Proditor patriae будеш, коли цього не збагнеш. Proditor на віки вічні, притчею потомних, що тебе проклянуть. Час твій, пане Богдане, час наш з тобою. Роксоланії час…
— Час Божий, — тихо сказав Богдан, — так буде, як схоче Смотріння Боже…
І обернув до Виговського своє тверде, зчорніле обличчя:
— Чи не проклянуть мене posteriores[255] за те, що я, homo parvus et simplex[256], відомщуючи кривди, в colluvies кинув націю?..
Але Виговський спокійно відповів:
— Нація цього хоче, вашмосте. А ти хоч великим можеш бути, не станеш ніколи більшим за націю…
Хмельницький шарпнув бурку, що впала йому з рамені, загорнувся в неї і без слова подався геть, униз з валів.
ЧАСТИНА ДРУГА
1
«…Зіновій-Богдан Хмельницький, гетман славного войска Запорожского і всея по обоїх сторонах Дніпра Украйни, Малоросийскія.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «День гніву» автора Косач Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції“ на сторінці 83. Приємного читання.