— Приємне заняття, — всміхнувся кардинал, — а його гостець?..
— Дехто, — продовжував Ле Телльє, не відповідаючи, — занепокоєний, так пише де Брежі, привидами ребелії[16] в Україні…
— Ребелії в Україні?
— Граф де Брежі вже декілька разів писав про це, а резиденти в Геданумі й у Константинополі потверджують: ввесь долішній Борисфен кишить від озброєних людей. Де Брежі вважає, що це можна було б трактувати як звичне хвилювання козаків і хлопства, якщо б на чолі ребелізантів[17] не стояла людина, відома й нам, еміненціє…
— Хто такий?
Мазаріні зукоса дивився на радника.
— Капітан козацького корпусу, що бився під нашими прапорами під Дюнкерком, еміненціє, звуть його Теодат-Зіновій-Богдан Хмельницький…
— І яка ваша думка, пане раднику, про цю людину?..
Радник погладив собі борідку.
— Я його пам’ятаю, бо мені доручено було тоді справу підписання контракту з ним. В цій же справі затягу корпусу козаків, що пішли під Дюнкерк. Це людина з породи Валленштайна, еміненціє. Амбітна й кріпка, талановитий кондотьєр, з доволі неясними цілями. Він тоді мріяв про священну війну з Туреччиною, але чого прагне тепер, не знаю… Втім, де Брежі потверджує мою думку. Це необлічена людина, скрита й сповнена химерних планів, палкий, але вистигне вмить, як кожний козак… Боюсь, що його чекає лобне місце в Варшаві… Польські магнати не панькаються з ребелізантами…
— Гай-гай, — задумано сказав кардинал, — хтозна, фортуна змінна…
Він сів до стола й широким розчерком підписав декілька актів, що їх подавав йому радник Ле Телльє. Це були інструкції для мюнстерських пленіпотентів[18], наказ до резидентів у Відні й Реґенсбурзі та дрібніші проекти нових податків, декілька наказів про арешт. Після цього він підвівся й радник зрозумів, що йому час іти. Кардинал хотів залишитись на самоті. Радник низько вклонився й вийшов. Мазаріні підсів знов біля вогню, а тоді з-за завіси, що відгороджувала частину кабінету, вийшов, жмурячись від світла, чоловічок тихої ходи, лисавий, благовидий, весь у чорному, в подорожніх високих чоботах, з рапірою при боці. Кардинал поглянув на нього й беззгучно засміявся. Чоловічок дозволив і собі посміхнутись.
— Я, пане Шевальє, — сказав Мазаріні, — маю підозріння, що Ле Телльє секретно накладає з моїми добрими приятелями з табору пана Конде. Буде зле, ой буде лихо… Варто було б дерева на пару шибениць у Парижі, ці памфлети і ці всі дурниці не ворожать доброго, нічого доброго не ворожать… Але я, пане Шевальє, — кардинал підвівся й риб’яче обличчя його спломеніло, скривилось злобно, мстиво, — я прикидаюсь, я злагіднюю, я зм’якшую, але коли треба, я атакую, я вмію атакувати… — Він схолов знов. — Я тому не говорив при ньому про Хмельницького…
Він пройшовся, мантія шамшіла, а П’єр Шевальє, кардиналів агент, стежив за ним, схиливши набік голову. Очиці його заплющились.
— Козацька ребелія для нас така ж корисна, як повстання в Нідерландах проти іспанців або заколот цього пуританського генерала кавалерії Кромвеля проти Стюартів. Що пише вам ваш знайомий, цей Мрозовицький зі Львова?..
— Переговори в Криму добігають кінця, еміненціє. Великий візир дав наказ Бахчисараєві підтримувати ребелізантів.
— Дуже добре, — пхинькнув кардинал, — що далі на північ простягнеться вплив Порти, а через те й наш, тим краще для справ Його Величності Найхристияннішого короля…
— Мрозовицький надіється на Семигород…
— Добре діють панове агенти Хмельницького, на Мадонну, добре діють!
— Крім Мрозовицького, кавалера бистрого ума й великої фантазії, діє там ще дехто, еміненціє. Навіть зі святої когорти о[рдену] о[тців] єзуїтів… За мойого побуту в Україні я придбав собі добрих знайомих…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «День гніву» автора Косач Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції“ на сторінці 4. Приємного читання.