Таємниця — це тягар, сила — це спокуса. Ось прибулець питає в тебе дорогу, і хочеш допомогти. Спинись, коли не певен. Мовчи, і не скеровуй довірливого до загибелі.
* * *Мартинів дзвінок застав Яна в маленькій музичній крамничці, де він якраз вдало надибав раритетний запис Олівера Кінга, славетного вчителя не менш славетного Луї. Його корнет якраз вивергав з лудженого черева знамените креольське гарчання, тож телефон мусив довго змагатися за увагу власника, а Мартин на тому боці звукової хвилі встиг вже неоднораз згадати товариша недобрим словом.
— Терміново потрібен супутник… — розпочав слідчий.
— Для створення сім’ї? — глузливо поцікавився Ян.
— Цур тобі, збоченцю! — сахнувся Мартин. — Для мандрів!
Мандри… ага. Це було їхнє таємне назвище тривалих і змістовних поневірянь генделиками, що починалися зі сповіді над кухлем, а завершувалися десь у момент братання з примарою безголового монаха у старій господі. Але ось так зненацька, посеред робочого тижня?
— Мартине, ти що, п’яний? — здивувався Ян.
— Ні, — похмуро визнав його друг, — але буду неодмінно.
— Ну гаразд, — зітхнув Ян, — в мене є трохи часу до роботи. Де ти зараз?
— На цвинтарі, — пробубнів Мартин Цуг.
— Де?! — Ян ледь не випустив з рук свого коштовного диска. — Що ти в біса там робиш?
— Читаю. Оці вар’ятські надгробки.
— Ну то… дочитуй і давай до «Гладоморні». Я буду там хвилин за десять.
Мартин пробурмотів щось на знак згоди і вимкнувся. Ян хитнув головою, мовби витрушуючи воду з вух. Ніколи ще за його старовинним другом не водилося таких чудернацьких захцянок… Чи ж йому на роботі небіжчиків бракує, що вже й гуляти кортить неодмінно цвинтарем? Схоже, що йому і правда кепсько. Ну та мандри на те і призначені, аби подолати всі можливі негаразди.
Покружлявши кривими вуличками та відлюдними подвір’ями, Ян випірнув у юрмління та гомін центральної площі, притлумлений лементом модних наспівів з ресторацій та стугоном величезного годинника на ратуші. Зіщулившись у намаганні зменшити площу контакту з туристичним свавіллям, Ян проскочив людні вулички, захлюпані полиском золота, кришталю та кривавих гранатових грон, аби невдовзі знов опинитись в занедбаному провулку, де, знаючи потайну браму, можна було знайти глухий дворик і важкі двері, закуті залізними стрічками. Тут і містилася «Гладоморня», осереддя похмурого старожитнього затишку. Мартина ще не було видно з його мандрівки цвинтарем, тож Ян вирішив тим часом почастувати себе квашеними «потопельниками» та темним, карамельним Крушовіце, котре шинкар Муха справно возив просто з броварні.
Проте, щойно Ян настромив на виделку найсмаковитішу ковбаску, Мартин, чорний і лютий, постав на порозі господи.
— Вечеряєш?! — кинув він, погрозливо тицяючи пальцем.
— Драматичне викриття! — вищирився Ян. — Проте схоплений на гарячому ось-ось доїсть речові докази… Приєднуйся.
— Угу, — похмуро пробубнів Мартин, всідаючись поруч, — Мухо, душогуб триклятий, дай же мені нарешті пива!
— Та нате! — буркнув рудий товстунець, грюкаючи кухлем. — Щойно побачив вас на порозі, думаю, такий рівень емотивної фрустрації тягне літри на два…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Асія“ на сторінці 22. Приємного читання.