Розділ «Частина ІІ Майстер великого степу»

— А хіба таке можливо? — запитав здивований Данько.

— А ти думаєш, куди голос кобзи дівається, коли музикант гру припиняє? Так і літає білим світом. Коли добре граєш, то можеш разом із дзвоном струн куди хочеш полетіти. Недаремно козаки-характерники завжди кобзи або бандури при собі мають.

— Як козак Мамай? — здогадався Данько. — А хто такі характерники?

— Характерники, братику, це особливі козаки, утаємничені у військове чародійство. Здавна в наших краях війна триває між добрими та злими силами. Сама земля тут дивну силу випромінює, і той, хто навчиться її відчувати та для захисту добра спрямовувати, той непереможний буде. Але мистецтво характерницьке далеко не всім можна передавати, бо чародійством цим можуть і для поганих діянь скористатися. Тому й живуть характерники відлюдкувато, та коли відчують, що побачили людину обрану, то такому можуть передати своє таємне мистецтво. Може характерник у будь-якого птаха чи звіра перекинутися; ніколи його ніяка ні куля, ні шабля не візьме, хіба що тільки з ворожим чаклуном зустрінеться, та й то навряд чи загине, бо ніщо не може силу нашого краю подолати. Бачиш, особливих хитрощів тут немає — головне силу відчувати, яка йде від землі, від сонця, від усяких живих створінь. Коли навчишся її чути, тоді зможеш її на добрі справи спрямовувати.

— А ви, пане Буднику, характерник? — запитав украй зацікавлений Данько.

Кобзар неголосно розсміявся:

— У нас, кобзарів, інше мистецтво, хоча за сутністю своєю воно таке ж, як і у воїнів-характерників. Ми теж входимо до таємного братства й землю нашу боронимо, тільки іншими засобами. Багато таємниць і у нас є, ми навіть мовою своєю розмовляємо, щоб невтаємничені нічого не второпали.

— А військовим мистецтвом ви, кобзарі, володієте, ну там шаблею, пістолем?.. — усе не міг вгамувати свою цікавість Данько.

Сліпий кобзар знову посміхнувся.

— Розумієш, друже, шаблею махати чи з пістоля палити — справа іноді дуже потрібна, але найкраще до цього не доводити. Але, якщо вже бійки не оминути, спробуй сутність свого супротивника відчути, уяви, що він став немовби частиною тебе самого, тоді зможеш з ним зробити все що завгодно.

— А вам самим битися колись доводилося? — не вгамовувався Данько.

— Та спи вже, — махнув на нього рукою кобзар, — от же ж, вояка!

Данько трохи покрутився, намагаючись уяснити для себе все, що почув від Будника, але поступово його думки заплуталися, і він заснув під тихі переливи струн.

Вранці кобзар про щось довго говорив з купцем Рустамом. Данько й Жила, який вже міг трохи ходити, пішли на берег моря. На березі Жила довго стояв, вдивляючись у горизонт.

— Щось не видно моїх братчиків, — сумно промовив Жила, широко вдихаючи солоне морське повітря, яке, здавалося, наповнювало його могутньою силою. — Хотів би я зараз білі вітрила наших байдаків побачити — ураз змели би охорону цих пекельних каменоломень та визволили бідних невільників. Знаєш, братику, здається мені, що ніколи не зможу я жити спокійно, знаючи, що мої побратими в неволі гинуть.

Жила повернувся і, схиливши голову, пішов до караван — сараю. Данько, похнюпивши носа, поплентався за ним.

Кобзар Будник їх вже очікував.

— Ось що, козаче, — сказав він, — треба тобі зараз відправитися до міста Кафи. Домовився я з купцем Рустамом, що він найме корабель, який за три дні має підплисти до цього берега. Не знаю, яким чином ми зможемо майстра Богдана звільнити, але, якщо вдасться, то ми до цього корабля підпливемо, а ти нас подалі від Криму та горлорізів Чалма-бека відвези. Тільки для цього гроші потрібні. Ті кілька золотих талярів, що в мене були, я вже витратив, тому відправляйся до міста, знайди грека Апостолакі, він лавку тримає біля головної мечеті. Передай йому оце, і він дасть сто талярів.

Із цими словами кобзар простягнув козакові Жилі половину розрубаної навпіл мідної монети.

— Ми, кобзарі, усе те, що добрі люди нам подають у містах та селах, передаємо на викуп невільників та на інші добрі справи. Є у нас і знайомі купці. Вони знають, що як на Україну потраплять, то ми їм позичені гроші виплатимо з додатком. До вечора, сподіваюсь, повернешся, якраз і служка Рустамів до Кафи візком їде, тебе підвезе. У купця-грека друга половина монети. Він їх складе разом, і якщо зійдуться, гроші передасть.