Розділ «Частина I Таємниця стародавньої фортеці»

Данькові здалося, що між ними точиться невидимий і від того ще більш страшний і безжальний смертельний двобій.

Раптом магістр закричав і підхопив із землі меча. Блискавичним рухом він опустив свою зброю на козака Мамая і, здавалося, миттю розрубає його навпіл. Але беззбройний козак зробив непомітний крок вбік, і блискавка леза майнула повз нього. Водночас козак Мамай вдарив відкритою долонею магістра під серце.

Гулка луна від цього удару наче хвилею прокотилася площею. І від неї захиталися всі кнехти, гублячи зброю і падаючи на коліна. Козаки й замковий люд радісно закричали й кинулися на ворогів.

Панцир на грудях Луціуса зім’явся, магістр захитався, знову впустив меч і раптом кинувся до княгині, яку все ще продовжували тримати «ченці», схопив її за плечі і приставив до тонкої шиї гострий стилет.

У Данька, який вже встиг проштовхатися до місця цього короткого двобою, захололо серце. З виразу божевільних очей магістра він зрозумів, що життя дівчини може обірватися в будь-яку мить.

— Стій, клятий козаче! — загорлав магістр.

Козак Мамай стояв перед ним, виставивши руки долонями вперед. Обличчя його було непорушне.

— Це не твоя земля, магістре, це наша земля, — стиха сказав він.

І ці слова почули всі.

Раптом десь із темряви, з провулку, який вів до будинку, де жив магістр, почулося іржання коней і цокіт копит. На площу вихопилось кілька озброєних чорних рицарів, попереду їхала сеньйора Гельда. Біля магістра вони зупинилися, рицарі наставили свої списи прямо на козака Мамая, але він не зрушив з місця.

Магістр зробив декілька кроків до коня, якого тримала сеньйора Гельда. Княгиню Ярину він тримав перед собою, прикриваючись нею, немов живим щитом.

Не зводячи очей з козака Мамая, магістр скочив на коня, посадивши перед собою Ярину.

Востаннє Луціус і козак Мамай схрестили погляди. Данькові здалося, що з їхніх очей вилетіли гострі блискучі промені, вдарилися один об одного і, розсипавшись на іскри, розчинилися в нічному повітрі.

Над площею зависла напружена тиша.

Магістр торкнув повід. Натовп грізно ворухнувся. Козаки підняли зброю.

Козак Мамай застережливо підняв руку.

Скорившись мовчазному наказу, натовп повільно розступився, даючи дорогу магістру і його людям.

Вершники, лякливо озираючись навкруги, проїхали поміж натовпом. Люди позаду них мовчки змикалися, як змикається могутня поверхня моря за кораблем. Під жорсткими поглядами, які, немов наконечники гострих списів, кололи їм спини, вершники, не витримавши, вже перед самою брамою пустили коней учвал і миттю розчинилися в нічній темряві.

Данько у відчаї дивився, як тікає магістр, забираючи панну Ярину, і гіркі сльози покотилися по його вкритих пилом щоках. Щоб відчай остаточно не переміг, хлопець зчепив зуби, стиснув кулаки і рішуче подумав: «Ну постривай же, клятий Луціусе, я до тебе ще доберуся і Ярину визволю!»

Глава 21. Ніж, встромлений у землю