Розділ «Вiкторiя Гранецька Тiло™»

Юрій зняв завісу з клітки, поставив її на підлогу поряд із малим.

— Тоді я можу подарувати тобі цілих три білки. Якщо, звісно, ти присягнешся, що справді доглядатимеш їх, як слід.

Хлопченя радісно заплескало в долоні. У круглій металевій клітці кумедно метушилося трійко чудових крихітних білченят, ще рудіших і пухнастіших, аніж та, що продавалася поряд у крамничці.

— Я доглядатиму! — зиркнуло на матір. — Правда ж, мамо?..

Стомлена жінка ледь усміхнулася. Малий знову підступився до Юрія.

— А як їх звати? У них уже є імена?

— Насправді є, — він і собі посміхнувся. — Оця, наймоторніша, зветься Пайпер, це дівчинка. Той, що хитро позирає з-під лоба, — хлопчик на ім’я Престон. Ну, а цей, котрий трохи засумував, теж хлопчик. Його звати Пол. Та не хвилюйся, він не хворий. Він завжди такий. Усі вони хочуть, щоб їх любили.

— Я любитиму!.. — у захваті вигукнув малий.

— Дякую вам, — захоплено й уже дещо зацікавлено глянула на Юрія молода жінка. — Він дійсно любитиме. І доглядатиме, це я вам обіцяю.

Юрій підвівся, зоставивши малого знайомитися з білченятами:

— Сподіваюсь, вони стануть йому гарними друзями. Тільки не випускайте їх із клітки і… не дивіться їм в очі, — й чоловік швидко рушив до виходу із крамнички.

Того дня Юрій позбувся усіх своїх білок. Включно з тією, яку піймав колись у гущавині карпатських лісів і необачно змусив бігати по колу.

У підробленому звіті про трансплантацію, котрий він наступного дня відправив керівництву, чорним по білому було зазначено: руда трійня забажала оселитися в тілах трьох декоративних білченят і втрапити у добрі руки. З урахуванням того, що будь-які, навіть найхимерніші побажання пацієнтів були для клініки законом, Юрій ще й отримав премію за бездоганно виконану роботу.

А згодом під час запланованої трансплантації в операційній тихо сконав Геннадій Навозов. Провини лікарів у тому не знайшли й списали все на прикрий нещасний випадок. Мовляв, виснажена свідомість не витримала численних пересадок. Але санітар, що накривав мертве тіло білим простирадлом, аби доправити його в морг, із подивом відзначив: замість болісної передсмертної гримаси на неживому обличчі старого застигла вдоволена усмішка.

Величезні статки покійного фінансиста на деякий час зникли з поля зору всіх зацікавлених осіб, а незабаром виринули на рахунках якогось благодійного фонду, що переймався охороною соціально незахищених верств населення від злочинних трансплантацій свідомості.

Однак дива тільки починалися. Наприкінці наступного дня Юрій отримав результати аналізів крові Ванесси Маріані, що були необхідні йому для процедури підготовки до трансплантації. Й аж підскочив, вгледівши несподіваний висновок.

Незважаючи на пізню годину, він стрімголов помчав до апартаментів коштовної пацієнтки, влетів у її двері, цього разу навіть забувши узвичаєно постукати. Самотня акторка здивовано підвелася — вона саме переглядала один зі своїх старих фільмів, у котрих назавжди зосталася молодою й вродливою.

— Ви вагітні, — без попередження випалив Юрій.

— Що?.. — Ванесса оторопіла, розгублено натиснула на «паузу», й посеред широкого екрана так само здивовано завмерло її колишнє юне й прекрасне обличчя. — Не зрозуміла… Як це сталося?

Він розгорнув перед пацієнткою теку з результатами її аналізів.