Розділ «Вiкторiя Гранецька Тiло™»

Юрій удав, що це не має аж такого значення. Але ж, коли Бен розповів йому ніби між іншим, якими щирими, по-чоловічому спраглими поглядами «закохані» щоразу супроводжують юних медсестер, він вирішив вжити заходів. Тож наприкінці дня викликав «зламаних сірників» до себе, ще раз ковзнув поглядом по їхніх обручках зі знаковою літерою «р» і доволі доброзичливо поцікавився:

— Ну й скільки ще будемо прикидатися?

Хлопці швидко перезирнулися. На якусь частку секунди Юрієві навіть здалося, що їхніми поглядами зрадницьки пробігся страх. Але наступної миті вони посміхнулися одне одному, і Лео заговорив:

— Вам відомо, що таке справжнє кохання, Юрію? Це коли настільки кохаєш людину, що навіть немає потреби займатися з нею сексом, — він натхненно перевів подих. — Так, зараз ми не спимо разом. На наш шлюб чекає величне, майже священне перетворення, і ми хочемо увійти в нього… чистими. Сподіваюсь, ви нас розумієте? Коли я стану жінкою, це буде новий, незрівнянний досвід для нас…

— Літера «р» не випадкова на наших обручках, — так само піднесено продовжив Макс. — Ми вирішили назвати цю жінку Рейвен. Надзвичайно красиве ім’я, чи не так? Що скажете? Вам же подобається?..

— Ну, воно не мусить мені подобатися, — спантеличено відповів лікар.

Хлопці не зводили один із одного зворушливих, безмежно закоханих поглядів. Кількома прощальними словами Юрій хутко завершив розмову, остерігаючись, що вони почнуть цілуватися просто в нього на очах.

Та, щойно подружжя покинуло лікарський кабінет, не полінувався відправити їхні дані у департамент безпеки корпорації, аби додатково перевірити, чи «зламані сірники» не є часом таємними агентами спецслужб, що працюють під прикриттям. За годину отримав відповідь — вони були «чистими».

Юрій полегшено перевів подих і до часу забув про дивакувате одностатеве подружжя. Однак були й інші пацієнти, тож наступний ранок для лікаря урочисто розпочався з відвідин «пекельної трійні».

— Нам нудно, — повідомила Пайпер, коли усі троє чинно повсідалися на широкому шкіряному дивані в його кабінеті.

— Так, нам нудно, — повторив услід за сестрою Престон.

— Нудно… — меланхолійною луною підтягнувся за ними Пол.

— Ну, то це клініка, — з ледь помітним роздратуванням повідомив Юрій. — Вочевидь, клініка не передбачає розваг.

Пайпер продовжила сканувати його чіпким незворушним поглядом, замаскованим великими темними окулярами. Решта трійні теж завжди ховалася за такими окулярами, Юрій навіть підозрював, що в них узагалі немає очей, є тільки ці чорні, до безглуздого однакові й гротескні окуляри.

— Ми хочемо знову стати дітьми, — раптом заявила вона. — Звісно, це тимчасово. Щойно нам набридне, негайно повернемося в свої дорослі тіла.

Брати ствердно закивали, вочевидь, усіх трьох справді замучила тут страшенна нелюдська нудьга, доки вони стерегли діда.

Юрій рвучко підвівся, пройшовся кабінетом, зупинився побіля вікна.

— Он як? Вам нудно? — було зрозуміло, що «пекельна трійня» не піде, доки не отримає свою відповідь. — На жаль, ми не знаємо, як швидко зможемо… вас розвеселити. Бачите, в наших фондах наразі немає трійні…

— Рудої трійні! — з притиском додала Пайпер, аби він чітко уявив, що саме від нього вимагається. — Ми, знаєте, не збираємося зраджувати родинних традицій, нам потрібні п’ятирічні неодмінно руді трійнята.

— Руді трійнята, — й собі прохопився Престон.