Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Правда, — сказала Варя. — Можеш не сумніватися. А хочеш — перевір.

Більше неї майстер не проводив.

Відтоді Варя розпочала і вперто вела злостиву гру, якою мстилася й собі, і всім чоловікам на світі. Вона знайомилася і на другім-третім побаченні, а то й одразу розповідала про себе геть усе. Через рік її історію знали хлопці на всіх танцмайданчиках доволі великого міста, в усіх клубах і будинках культури.

Під час танцю в клубі на міській окраїні довгий і худий, як тичка, хлопець сказав:

— Ви не ображайтеся, я от придивляюся третій вечір до вас… Ви йдете з танців кожен раз з іншим…

— То й що? — Варя подивилася виклично і зневажливо.

— У мене таке враження, що ви або когось тут шукаєте, або, пробачте за таку химерну думку, шукаєте саму себе…

— Ти що, шизонутий? — Варя аж збилася з ритму танцю.

— Ага, — чомусь весело потвердив довготелесий. — І, здається, до шизухи мене штовхаєте ви…

— Зараз я тебе вилікую, — пообіцяла Варя. — Ходімо.

Вони передчасно покинули ті танцульки. На вулиці Варя й виклала, як завше, свою історію. До кінця. З подробицями.

— То й що? — хлопець, здавалося, ще більше повеселів.

— Як «то й що»? Я колишня зечка… Мала дитину, яку десь виховує моя сестра… Яку я вбити, замучити хотіла… І взагалі, щоб ти знав, шлюха… Шлюха я, пойнятно?

— По-моєму, це вже художня творчість, — сказав провожатий.

— Можеш перевірити…

— Навіщо? — хлопець повернувся до Варі. — Я вам вірю, що так могло бути… Ну й що? Що це міняє?

— Як то що? Ти або справді псих, або вирішив гульнути з такою, як я… Давай, я не проти…

— Слухайте, — довготелесий вперше торкнувся її руки. — Від вашої балаканини мені нестерпно захотілося пити…

— Горілки чи портвейну? — Варя спитала відверто глузливо.

— Газовки. Пішли разом шукати автомата. Або краще з простою водою.